Протосоціологія 2

РЕФЕРАТ

З соціології на тему:

“ Протосоціологія (стародавній світ) ”

1. Розвиток соціального знання Стародавнього світу.

2.Соціальне знання епохи середньовіччя.

3.Соціальне знання і дослідження Нового часу (XVII— початок XIXст.).

4.Соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму й утопічного соціалізму.

Актуальність теми. Розпочинаючи вивчення соціології, як і будь-якої іншої науки, ми намагаємося зрозуміти об'єктивні основи її витоків та розвитку. Суттєву допомогу в цьому про­цесі може надати звернення до історії пізнання і відтворення соціальних явищ, до вивчення теоретичних уявлень про сус­пільство, які передували виникненню соціології як науки. І хоча такі уявлення не завжди відповідають критеріям науко­вості у сучасному розумінні, оскільки мають форму поглядів, ідей, вчень тощо, їх опанування є невід'ємною частиною соціо­логічної культури сучасної людини.

Провідна ідея лекції. Соціологія як наука виникла в першій половині XIXст. Однак люди ніколи не чекали на її появу. Вони спостерігали та аналізували реальні факти соціального буття, творили ідеї, без яких взагалі не могли б жити, вда­валися до спроб концептуалізації соціального досвіду і побу­дови раціонально обгрунтованої теорії суспільства. Отже, є всі підстави розпочинати вивчення історії соціологічної думки не з її зрілих, пізніх етапів, а з протосоціологічних витоків. Без протосоціології історія соціологічного знання буде неповною, а хронологічні рамки її генезису істотно обмеженими.

Розвиток соціального знання Стародавнього світу. Най­давнішими позанауковими формами відображення та пояснен­ня світу природи та людини були міфологія і героїчний епос.

Міфологія (від грец. mythos — оповідь, переказ та logos— слово, вчення) зображувала дійсність у тій життєвій формі, через яку її творець сприймав навколишній світ. У міфах кож­ного народу, як правило, розглядаються питання про поход­ження людини, її фізичний та духовний світ (кохання, сім'я, доля, походження вогню, ремесел, мистецтв тощо).

Земне, соціальне за допомогою вимислу і фантазії пере­творювалось у міфи того чи іншого народу, у надсоціальне та надприродне, ставало чудесним і загадковим. Людина та її діяльність тут видаються залежною від міфологічних сил. У міфі історія твориться Богами. Події відбуваються поза історичним простором і часом і мають сакральний, священний характер. У цій формі уявлень про дійсність переважало не раціональне, а філософське знання.

З розвитком суспільства, що проявляється насамперед у зменшенні залежності людини від природи, відбувається по­ступовий перехід від міфологічного сприйняття дійсності до інших форм відображення. Виникає нова форма соціального знання — епос, який мав два значення — як різновид ху­дожньо-літературної творчості (оповідання, поема тощо) і як героїчний епос. В одних народів він виникає на пізніх стадіях розкладу родового ладу, в інших — за умов рабовласницьких чи феодальних відносин. Нам відомі книжні епопеї "Іліада" та "Одіссея" Гомера (XII-VII ст. до н.е., Греція), "Махабхаратта" В'яса (друга половина II тисячоліття до н.е., Індія); протягом століть мали місце такі усні епоси, як вірменський героїчний епос X ст. "Сасунці Давид" ("Давид Сасунський"). У Західній Європі героїчний епос мав форму балади, слов'ян­ських народів — історичних пісень та оповідей, югославських юнацьких пісень, українських історичних пісень та дум тощо.

У центрі епосу — людина-герой, історичний чи псевдоіс­торичний персонаж. Епос відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Він істотно відріз­няється від міфа, оскільки в ньому присутній історичний час. Простір розгортання дії епосу — територія свого етносу та ворогів. Суспільні відносини в ньому описуються такими, яки­ми вони були насправді на час створення епосу, а не від­дзеркалюються в перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали реальне життя людини.

У процесі соціально-історичного прогресу виникають нові форми пізнання дійсності та її відтворення у свідомості ін­дивіда і маси. Виникає філософія як первісне синкретичне знання, поступово відбувається становлення математики і при­родничих наук. Елементи механіки, астрономії, математики розвивалися через практичні потреби суспільства у зв'язку з розвитком землеробства, зрошення, будівництвом складських споруд, зростанням ролі міст, суднобудування та судноплав­ства, військової справи тощо. Серед інших причин появи ма­тематики і математичних знань були і потреби соціального характеру: облік худоби, заміри кількості зерна, вина, олії, відстані, часу тощо.

У Вавилоні та Стародавньому Єгипті математичні знання були відомі уже в 2000 р. до н.е., про що свідчать вавилонські математичні клинописні тексти та стародавньоєгипетські папі­руси.

Стародавні індійські трактати — дхармашастри, зокрема "Манавадхармашастра" ("Закони Ману"), розповідають про організацію збирання різноманітних даних, необхідних для по­літичної та економічної діяльності.

У Китаї в IIст. до н.е., як оповідається в "Історичних записках" ("Ші дзі"), один з міністрів розділив імперію на 10 провінцій і звелів дослідити якість грунтів, продуктів, рі­вень розвитку землеробства, підрахувати населення для ра­ціонального розподілу податків.<