Поняття етносу. Етногенез

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.І.Я.ФРАНКА

кафедра соціології

РЕФЕРАТ

На тему:

«Поняття етносу. Етногенез »

Виконала:

студентка групи Екс-41с

Черепко Катерина

ЛЬВІВ – 2000

Одним із питань, які хвилюють людство, є питання етногенезу. Чи є виникнення численних етносів, які ми спостерігаємо на нашій планеті, наслідком якоїсь фатальної помилки світового механізму, чи цей процес є проявом глибинного закону нашого світу, якому підпорядковані і це, і багато інших явищ.

Прихильники першої точки зору вважають, що втрата прадавньої однорідності антропосфери –явище небажане. Адже через це постали різні народи із своїми мовами, культурами, державами і навіть валютами. Все це страшенно ускладнює життя, вимагає зайвих коштів на перекладачів і таке інше.

Перед нами – типова спокуса простоти. Замість реального світу з його вражаючим багатством форм, в тому числі форм людського буття – етносів, - примітивна уява малює спрощену модель одноманітно-однорідного світу, який, як мінімум, просто нецікавий, а головне, цілком відмінний від реального.

Зараз ясно, що етногенез і культура – це процеси сомоорганізації, якнайтісніше поєднані один з одним. Їх продуктом є структурованість людства. Або “мозаїчність антропосфери”, розмаїття форм культури та соціального буття. Власне, самоорганізація. На яких рівнях ми б її не спостерігали – відпородження атомів до створення поезій, - це завжди процес витворення форм, структур на основі вихідного субстрату, який мав нижчий ступінь впорядкованості. Законом самоорганізації є множинність форм буття. Це один з найфундаментальніших законів нашого світу. Йому підпорядкована еволюція Всесвіту з моменту його виникнення в акті Великого Вибуху. Протистоїть процесам самоорганізації лише спонтанне зростання безладдя, яке починає домінувати у системах закритих чи недостатньо відкритих до свого оточення.

Абсолютна симетрія несумісна з життям. Лише її порушення дарує життя. Злам симетрії є механізмом породження структури. Після порушення симетрії ліве вже не визначається правим і навпаки, отже, для повного опису системи потрібна додаткова інформація. Складність створеної структури якраз і вимірюється кількісно величиною цієї додаткової інформації.

Тобто сенс цього полягає у визнанні природності, первинності процесу етногенезу як одного з процесів самоорганізації, підпорядкованого фундаментальним законам творення якісно нового у нашому світі. “Сперечатися” з цим явищем, заперечувати його, ставити йому перешкоди – це повне безглуздя. Успіх людської діяльності – не у скасуванні законів світу, а у їх використанні, тобто у пристосуванні до їх дії, у створенні умов, за яких ця дія дає потрібний людині ефект. Намагання ж протидіяти законам природи завжди висміювалися розумними людьми.

Дуже багато вчених ототожнюють поняття “нація”, “національний” з поняттями “етнос”, “етногенез”. Проте це не зовсім вірно. В основному вважається, що термін “нація” доцільно вживати лише стосовно такого етносу, що у своєму розвитку досяг рівня, на якому усвідомлюється життєва необхідність створення власної незалежної держави як потреби всіх верств населення. Деякі автори вважають, що нації існували навіть у стародавні часи. Проте більш правдивою виглядає точка зору, яка каже, що нації виникли з розвитком буржуазії. Така точка зору є більш адекватна дійсності. Слово нація почало широко вживатись з часів Великої французької революції у зв’язку з протиставленням інтересів всіх верств населення (всієї нації) інтересам окремих станів. До епохи буржуазних революцій надзвичайно сильна правова та економічна нерівність станів призводила до того, що вся нація не могла сприйняти державу як інституцію, у якій зацікавлені всі.

Ще одне застереження пов’язане з тим, що сучасні країни не є строго мононаціональними. Хоча у більшості держав все ж таки маємо чисельно переважаючу націю. Яка визначає назву країни, її історію, культуру, спосіб життя і мислення (ментальність), державну мову та інше, навіть у таких країнах присутні національні меншини внаслідок поширених у сучасному світі процесів міграції. Нормою вважається зараховувати таких людей до складу основної нації. Таким чином, слово “нація” вживається не тільки в етнічному, але й у державному значенні.

Виникає питання: які конкретно ознаки виокремлюють етнос з інших можливих людських спільнот. Це питання дискутувалось багатьма авторами. Зусилля дослідників були спрямовані на те, щоб знайти сукупність чинників, які формують етнос як певний вид людської єдності. Вказувалося на об’єднуючу роль території та ландшафту, расової приналежності чи принаймні єдності генофонду, мови, релігії. Історичної долі, типу та рівня господарського ладу, культури. Безумовно, кожен з перелічених чинників сприяє етнічній єдності, але неважко переконатися, розглядаючи конкретні приклади, що жоден з них не є ані необхідним, ані достатнім.

Дехто (наприклад, М. Бердяєв) на цій підставі вважає етоногенез чимось “таємничим, містичним, ірраціональним”. Якщо при цьому мається на увазі, що такі важливі для життя взагалі і для етногенезу зокрема прояви, як симпатія чи антипатія, потяг до продовження роду, воля до життя, боротьби, дії, пізнання, - не випливають з чистої свдомості, тоце – баналь