Соціокультурні риси пострадянського підприємця

Реферат

Соціокультурні риси пострадянського підприємця

За роки економічних реформ у надрах пострадянських суспільств сформувався нехай не зовсім розвинутий, але достатньо помітний соціальний прошарок, зайнятий ініціативною економічною діяльністю. Академік РАН Т. Заславська на основі результатів соціологічних досліджень виділила шість основних бізнес-груп, що становлять цей прошарок.

Підприємці - приватні власники переважно дрібних підприємств і фірм, якими вони особисто керують без сумісництва з роботою за наймом.

Самозайняті - особи, які зайняті найдрібнішим підприємництвом на ґрунті індивідуальної трудової діяльності за допомогою власних засобів виробництва.

Бізнесмени-менеджери - наймані директори дрібних і середніх підприємств, головним чином акціонованого і приватного секторів, які поєднують управлінську роботу за наймом із веденням власного бізнесу.

Напівпідприємці - наймані робітники, головним чином акціонованого і приватного секторів економіки, які не виконують управлінських функцій і поєднують основну роботу з тими чи іншими видами підприємництва.

Менеджери-співвласники - господарські керівники дрібних і середніх акціонованих підприємств, що працюють за наймом, але разом з тим є власниками пакетів акцій підприємств, якими керують.

"Класичні" менеджери - господарські керівники, які управляють державними або приватизованими (рідше — приватними) підприємствами на основі найму.

Формування сучасного вітчизняного бізнес-класу бере свій початок ще з часів "застою". Наприкінці 70-х - початку 80-х років у СРСР склалася численна і впливова управлінська еліта, яка була представлена на обласному рівні кількома десятками сімей-кланів. На той момент вона вже проявляла зацікавленість у приватизації адміністративно-командної системи, у перетворенні її з власності де-факто на власність де-юре. Саме представники партійної і господарської номенклатури склали основу професійного легального підприємництва. У теперішньому суспільстві пострадянська номенклатура активно стверджує себе в ролі фінансово-промислової олігархії. Деякі експерти вважають, що саме досягнення цієї мети було справжнім рушійним мотивом усього процесу перебудови.

Як свідчать численні дослідження, прошарок підприємців у пострадянських країнах значною мірою складається з колишніх (і теперішніх) керівників усіх рівнів, чиї зв'язки та управлінський досвід забезпечують їм "плавучість" за будь-яких соціальних катаклізмів. Під час опитування російських підприємців 21,8 % респондентів відзначили в себе досвід комерційної діяльності в "доперебудовчий" період. Водночас аналіз парних зіставлень показав, що в цій групі у 2,5 раза більше, ніж у середньому за вибіркою тих, хто поряд з комерційною мав і досвід керівної роботи. У зв'язку з цією обставиною виявляються й інші соціальні особливості групи підприємців з "доперебудовчим" стажем: у ній більше колишніх членів КПРС (37,3 % проти 23,7 % відповідно) [57, 54).

Газета International Herald Tribune вирішила простежити життєвий шлях типового російського олігарха, і її вибір впав на Володимира Поташна. Володимир народився в родині впливового чиновника з Міністерства зовнішньої торгівлі, який забезпечив достатньо гарантовану кар'єру і для свого сина. Після закінчення Інституту міжнародних відносин Володимир був прийнятий на службу в батькове міністерство. Він дуже швидко почав курирувати держторгівлю сировиною. А з 1991 р. Потанін створив свою власну компанію "Інтеррос", яка продовжувала здійснювати ті ж самі операції між тими самими найбільшими державними російськими експортерами, з одного боку, і західними імпортерами -з іншого.

Наступним кроком на шляху становлення російського олігарха стало відкриття в 1993 р. "Онексімбанку", він використав для цього як статутний капітал кошти державного зовнішньоторгового банку. Наприкінці 1997 р. активи банку нараховували вже 3,8 млрд доларів, що за західними стандартами є більше ніж скромною сумою, однак в умовах Росії дозволили банку стати найбільшим та найпрестижиішим приватним банком. У цілому весь холдинг, що належить Володимиру Поташну, оцінювався в 10 млрд доларів.

Багатство колишніх господарських, партійних і комсомольських функціонерів - не лише гроші їхніх колишніх організацій, а й соціальні ресурси - те, що в західній соціології називається "соціальними мережами": зв'язки, особисті контакти, знання неформальних законів, за якими функціонує державний механізм. А соціальні ресурси надають не менші переваги, аніж матеріальні. Кланова солідарність — важлива перевага колишніх партійних, господарських та комсомольських керівників. Вона закріплюється і як стереотип ділової поведінки нових підприємців.

Вітчизняні підприємці загалом орієнтуються на західний стиль ділових відносин. Але в своїй реальній діяльності вони часто демонструють моделі поведінки традиційного суспільства. У чому ж конкретно проявляється традиціоналістська культура в нових за метою і змістом ділових відносинах?

У 1990-1992 pp. було проведено експертне опитування 50 директорів СП, яке виявило, що головна проблема вітчизняного бізнесу - його "радянський характер". Типовими рисами пострадянських підприємців, на думку директорів СП, є: необов'язковість, відсутність порядності та ділової етики, невміння та небажання працювати, психологічна неготовність до самостійності