Еволюція взаємин людини і природи. Найперші глобальні екологічні кризи

Тема : Еволюція взаємин людини і природи.

Найперші глобальні екологічні кризи .

План

1. Розвиток першої глобальної екологічної кризи.

2. Розвиток другої глобальної екологічної кризи.

1. Розвиток першої глобальної екологічної кризи.

З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації – людини, з її розвитком розмноженням , міграціями , адаптацією й небаченою активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенного характеру. Із самого початку поведінка людини в довкіллі стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот агресивністю. Людина була не рівноправним співмешканцем у середовищі існування , а підкорювачем, насильником, жадібним споживачем, не здатним до самообмеження.

У далеку давнину, коли кількість людей на Землі була порівняно невеликою , а їхній інтелектуальний і технічний потенціал – дуже слабким, природа практично не відчувала на собі тиску людини: вона легко само - очищувалася й самовідновлювалася. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати такими темпами, досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. З часом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планеті в цілому. Проте свого ставлення до природи, її ресурсів людина за тисячоліття не змінила, і це призвело до виникнення глобальних кризових екологічних ситуацій.

Сотні тисяч років тому, в епохи палеоліту, мезоліту, для людської спільноти характерним було пристосування до природи, велика повага до неї , схиляння перед її силами та явищами. Люди збирали дари природи, виготовляли примітивні знаряддя праці, полювали, рибалили. Пізніше , в період неоліту (8 – 3-тє тисячоліття до н. е.), зародилися примітивне землеробство, скотарство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці та виробів із кістки, рогу, каменю, дерева, глини (гачки , сітки, пастки, сокири, човни, посуд), будівництво перших жител і святилищ. Людина використовувала лише силу своїх м’язів, її вплив на довкілля був мінімальним і практично не позначався на функціонуванні екосистем суші. На екосистему Світового океану людина не впливала взагалі.

Першого удару природі люди завдали, почавши інтенсивно розвивати землеробство, особливо коли для підготовки площ під сільськогосподарські угіддя стали випалювати тисячі гектарів лісів ( пізній неоліт ) .

За допомогою вогню люди полювали на диких звірів, завдаючи відчутних збитків природі. А розвиток скотарства супроводжувався виданням худобою трав’янистих масивів на великих площах аж до їх повної деградації.

Ще на початку неоліту, коли людина винайшла лук, спис та інші ефективні знаряддя вбивства, дуже швидко , можливо , за кілька тисячоліть , майже на всій планеті були винищені мамонти , шаблезубі тигри та інші великі тварини – вичерпалося основне джерело харчування.

Почалася перша глобальна екологічна криза.

Та освоївши землеробство й приручивши тварин ( розвиток скотарства), люди створили собі нову екологічну нішу. Це була неолітична революція свідомості й буття людства: населення земної кулі скоротилось у 8 – 10 разів, стали швидко розвиватися сільське господарство, тваринництво, а потім - почались інтенсивне використання мінеральних та енергетичних ресурсів літосфери, розвиток промисловості.

2. Розвиток другої глобальної екологічної кризи.

З розвитком землеробства й скотарства пов’язані перші локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою зміною мікроклімату, складу й стану флори, фауни, ґрунтів, зменшенням природних біологічних ресурсів. Приклад цього – пустелі Північної й Центральної Африки, Близького Сходу, центральної частини Північної Америки, що утворилися під впливом діяльності людини лише кілька тисяч років тому.

Наступний етап збільшення тиску людини на природу пов'язаний із розвитком промисловості в 15-17 ст., коли кількість населення перевищила 500 млн чоловік і були досягнуті значні успіхи в будівництві , техніці , хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.

Концентрування великої кількості людей у перших містах супроводжувалось активним винищенням лісів навколо них ( деревина йшла на будівництво, опалення, випалювання цегли, виготовлення меблів і знарядь праці, транспортних засобів тощо ), спустошення луків , пасовиськ, виснаженням сільськогосподарських угідь. Міста поступово ставали районами екологічних напружень , а процес урбанізації обернуся на негативний екологічний фактор.

Від кінця 18 і до першої половини 20 ст., в період бурхливого розвитку фізики, хімії, техніки, винайдення парового й електричного двигунів, освоєння атомної енергії, розвитку авіації, коли кількість населення перевищила 3,5 млрд чоловік, негативні екологічні процеси почали набувати глобального характеру, хоча ще не досягли масштабів кризи. Особливості ставлення людини до природи в цей період полягали в активному «підкоренні» її, в боротьбі з нею , хижацькому споживанні всіх її ресурсів з упевненістю в тому , що вони невичерпні.

Останні 35-40 років 20 ст. – це був період атомної енергетики й комп’ютеризації, на який припадав активний розвиток другої глобальної екологічної кризи. Вона проявлялась у пере виснаженні природних ресурсів, часом – у вичерпанні їх, у перезабрудненні довкілля, деградації біосфери, до чого призв