Лісостепова зона 3

Лісостепова зона.

Хітрова Катерина.
Лісостепова зона простягається від Передкарпаття до за­хідних відрогів Середньоросійської височини майже на 1 100 км. Вона займає 34 % території України. Південна межа її проходить на північ від Великої Михайлівки, Ширя євого, через Первомайськ, поблизу Новоукраїнки, Кіровограда, Олександрії, вздовж р. Ворскла до Кобеляків, через Красно-град, Балаклею, вздовж р. Оскіл до кордону з Росією.

У лісостеповій зоні перемежовуються лісові ландшафти на опідзолених ґрунтах з лучно-степовими на типових чорноземах.

Різноманітність ландшафтів залежить від контрастів рель­єфу, складу покривних порід, історії розвитку території. Тут знаходяться Волинська, Подільська та Придніпровська висо­чини, Придніпровська низовина, західні відроги Середньоро­сійської височини. Всі вони дуже розчленовані.

За рік зона дістає понад 4 190 МДж/м" сонячної радіації, а річний радіаційний баланс становить 1 800—1 850 МДж/м² . Середні температури липня на північному заході становлять +18 °С, на півдні +22 °С; січня -5...-8 °С, найнижчі темпе­ратури зареєстровано на сході -36 °С.

Найбільше опадів (65 —75 %) буває влітку. Коефіцієнт зво­ложення (відношення суми опадів до випаровуваності) зміню­ється від 2,8 (Львів), 2,0 (Хмельницький) до 1,4—1.2 на півдні. Співвідношення тепла і вологи в лісостеповій зоні сприятливе для вирощування різноманітних сільськогосподар­ських культур.

Лісостепову зону перетинають річки басейнів Дніпра, Сівер ського Дінця, Південного і Західного Бугу, Дністра. Весняний стік річок досягає 42—60 % річного. Переважають снігове та дощове живлення, частка підземних вод незначна (до 10 %).

Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті ґрунти, солонці та солончаки, в річкових доли­нах — лучні, дернові та болотні ґрунти.

Чорноземи сформувались на вододільних поверхнях цен­тральної і південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. В умовах оптимального співвідношення тепла і вологи в Лісостепу сформувались різні типи ландшафтів: 1) широко­листо-лісові з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами; 2) лі­состепові з опідзоленими чорноземами; 3) лукостепові з ти­повими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, суцільно перетвореними в сільськогосподарські угіддя. Для річкових долин, улоговин характерні мішано-лісові та болотні ландша­фти, площі яких порівняно невеликі. У Лісостепу ландшафти сформувались на лесових породах, що легко розмиваються дощовими та сніговими водами.

Оскільки одним з основних несприятливих для господарства природних процесів у Лісостепу є ерозія, для збереження продуктивності сільськогосподарських ландшафтів необхід­не регулювання поверхневого стоку, запровадження проти­ерозійних лісомеліоративних заходів, особливої агротех­ніки. У лісостеповій зоні зосереджено багато об'єктів і територій природно-заповідного фонду, зокрема Канівський заповідник.

За особливостями поширення ландшафтів лісостепова зона України поділяється на чотири провінції: Західноукраїнську, Дністровсько-дніпровську, Лівобережно-дніпровську, Серед ньоросійську.

Західноукраїнська лісостепова провінція займає західну частину лісостепової зони. Охоплює Волинську, значну частину Подільської височини, Мале Полісся, частину Роз точчя, Опілля і Хотинську височину.

Мале Полісся — територія, що розташована між Волинсь­кою і Подільською височинами; Розточчя — горбисте пасмо на кордоні нашої країни з Польщею; Опілля — територія західної частини Подільської височини (опіллями з часів Ки­ївської Русі називають безлісі або малолісисті території з родючими ґрунтами в межах лісової зони). Західноукраїнська лісостепова провінція розташована в Тернопільській, Львівсь­кій, Волинській, Рівненській областях. Вона простягається від Передкарпаття і західних кордонів України на схід, де на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита. Вона є найбільш підвищеною провінцією лісостепової зони.

Серед провінцій лісостепової зони Захід неукраїнська є найбільш зволоженою. В середньому за рік тут буває 600—620 мм опадів. Середня температура січня -4,5 °С, літо помірно тепле, вегетаційний період триває 200— 212 днів. У минулому великі площі займали широколисто-лісові ландшафти. За особливостями поширення сучасних ландшафтів Західноукраїнська провінція поділяється на такі фізико-геогра­фічні області: Волинську височинну. Мале Полісся, Ростоцько Опільську горбогірну, Західноподільську височинну, Середньо , подільську височинну, Прут-Дністровську височинну.

На схід від Західноукраїнської знаходиться Дністровсь ко-Дніпровська лісостепова провінція. Вона займає центральну частину лісостепової зони в межах Подільської і Придніпровської височин, що приурочені до Українського щита. Розташована в межах Київської, Житомирської, Черкаської, Вінницької, Кіровоградської, Хмельницької і Одеської областей. Висота поверхні в середньому становить 200—300 м. Клімат помірно континентальний. За рік у середньому випадає від~400 до 550 мм опадів. У ґрунтовому покриві переважають сірі лісові грунти, поширені також темно-сірі опідволені і чорноземні опід-золені. Переважаючим типом природної рослинності є широколисті дубові ліси з домішками граба, клена, липи та ін.

За поширенням сучасних ландшафтів