Закон як джерело екологічного права

Реферат:

Закон як джерело екологічного права

План

Вступ

Ресурсові кодекси

Висновки

Джерела

Вступ

На наступну, після Конституції України, сходинку в ієрархії законів як джерел екологічного права можна поставити поресурсові кодекси — Земельний, Водний, Лісовий, Кодекс про надра, а також поресурсові закони: «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ» та «Про рослинний світ». Особливістю поресурсових кодексів є те, що вони покликані стати інтегруючою основою для розвитку відповідної галузі екологічного законодавства. Так, у ст, 1 Земельного кодексу України прямо зазначено, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України та Автономної Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Необхідність надання поресурсовим кодексам та законам більш високої юридичної сили визнається доктриною екологічного права України. Однак у цілому законодавство України та практика його реалізації, на жаль, не надають поресурсовим кодексам більш високого правового статусу, порівняно з тим, що мають інші закони, які є джерелами екологічного права.

Ресурсові кодекси

За своєю структурою поресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Наявність багатьох спільних рис у предметі і об’єкті правового регулювання передбачає багато спільного і в структурі цих нормативних актів та їх змісті. Поресурсові кодекси починаються з преамбули і загальних положень, а закінчуються розділами, присвяченими відповідальності за порушення відповідного законодавства та міжнародним договорам. У загальних положеннях визначаються завдання відповідного поресурсового законодавства, коло регульованих ним екологічних відносин тощо. Кожний кодекс регламентує порядок державного управління в галузі використання й охорони того чи іншого природного ресурсу, зокрема, містить комплекс норм, присвячених обліку, плануванню, контролю у сфері регулювання відповідних екологічних відносин, розв’язанню спорів тощо. Багато спільного мають і правові інститути, що опосередковують використання і охорону земельних, водних, лісових й гірничих ресурсів.

На жаль, галузевим (поресурсовим) екологічним кодексам і законам притаманні й однакові недоліки. По-перше, у поресурсових кодексах і законах наявна значна питома вага відсилочних норм, які ускладнюють їх застосування й істотно знижують ефективність їх регулюючої сили. По-друге, у зазначених нормативно-правових актах є багато нечітких, безадресних формулювань й декларативних положень, які практично не впливають на розвиток відповідних екологічних відносин. По-третє, деякі позиції поресурсових кодексів і законів не «працюють», бо не мають відповідного механізму реалізації. По-четверте, окремі їх норми фактично не відповідають вимогам регулювання екологічних відносин в умовах розвитку ринкової економіки та обумовленої її процесами малоконтрольованої антропогенної діяльності, а також нерідко не відрізняються належною науковою обгрунтованістю.

Для поресурсових кодексів і законів характерні й відмінності, які обумовлені специфікою природного ресурсу й екологічних відносин, що виникають з приводу його використання й охорони. Нарешті, слід зазначити, що особливістю кожного з поресурсових кодексів є й те, що вони характеризуються різною повнотою регламентації однотипних екологічних відносин. Аналогічні статті, що містяться в кодексах, часто суттєво відрізняються одна від одної не лише за структурою, а й за своїм змістом.

З прийняттям у 70-90-х роках поресурсових кодексів були закладені основи чинного екологічного законодавства України, які в подальшому розвивалися, деталізувалися й доповнювалися іншими галузевими екологічними нормативно-правовими актами. Однак досвід поресурсового регулювання екологічних відносин з допомогою галузевого екологічного законодавства — земельного, водного, лісового, гірничого, водного тощо — виявив істотні недоліки такого підходу. Вони полягають у тому, що при поресурсовому підході до регулювання екологічних відносин враховуються особливості використання й охорони кожного окремого природного ресурсу: землі, вод, лісів, надр і т. д. Однак при цьому не враховуються ті особливості екологічних відносин, які випливають з цілісності навколишнього природного середовища, у якому окремі природні об’єкти є взаємопов’язаними, взаємозалежними та функціонують як єдине ціле. Саме тому виникла потреба в прийнятті нормативно-правових актів, які регулювали б ті екологічні відносини, об’єктом яких виступають не окремі природні ресурси, а навколишнє природне середовище в цілому.

До числа нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, інтегрованим об’єктом яких є природа, належить Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Будучи одним з найважливіших джерел екологічного права України, цей Закон визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об’єкта екологічних правовідносин. Крім цього, він по суті складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства та для вдосконалення поресурсових галузевих нормативно-правових актів, прийнятих до появи Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». У статті 2 Закону зазначено, що відносини в галузі охорони навколишнього середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповід