Влада і право

Тема: Влада і право

У Римі, як і в історії інших народів, найстародавнішим джерелом права був звичай. Боротьба плебеїв з патриціями прискорила появу писаного права. Запис і публікація законів були проведені з ініціативи плебеїв, які цього наполегливо вимагали, оскільки існуючі звичаї і закони довільно тлумачилися суддями-патриціями, які використовували неписане право виключно у своїх інтересах. Під тиском плебеїв було обрано на один рік комісію з десяти осіб (децемвірів). Комісія підготувала текст законів, які були записані на десяти дерев’яних дошках і виставлені на Форумі. Народні збори прийняли ці десять дошок-таблиць. Однак через те, що в законах були виявлені певні прогалини, в 450 р. до. н. е. утворили ще одну комісію децемвірів, яка доповнила вже прибиті закони двома дошками-таблицями. Ось чому ці закони дістали назву Законів ХІІ таблиць. Крім законів, що приймалися народними зборами, джерелами римського права в найдавніший період були рішення сенату, так звані сенатус-консульти, а інколи постанови (едикти) магістратів. Поступово зміцнюється і поширюється самостійна законодавча влада імператорів. У ІІ ст. н. е. римські юристи обґрунтували положення, згідно з яким римський народ передає свою законодавчу владу імператорам. На цей час імператорські закони конституції стають найважливішим джерелом римського права. Так, Ульпіан (ІІ-ІІІ ст.) говорив: „Що бажано принцепсу, має силу закону”. Конституції на цей час поділялися на чотири види:

1) едикти – загальні розпорядження імператора для всього населення імперії, які оголошувалися публічно;

2) рескрипти – письмові відповіді імператора на юридичні запити і скарги приватних осіб або магістратів;

3) декрети – судові рішення, винесені імператором;

4) мандати – інструкції правителям провінцій, посадовим особам.

У подальшому розпорядження імператорів стали називатися законами. Далі дуже важливу роль і своєрідним джерелом римського права в класичний період стає діяльність юристів. Вони давали юридичні консультації, складали і редагували різноманітні юридичні акти, брали участь у судових процесах. Під час розгляду судових справ юристи інтерпретували правові норми в дусі їх відповідальності вимогам справедливості і часто навіть змінювали стару норму. Оформляли вони це у вигляді письмового звернення до судів або протоколу. Найбільш відомими з юристів Риму були Катон старший, Квінт Муцій Сцевола, Сервій Сульціпій. Двох останніх вважають навіть засновниками римської юридичної науки. Ще більшого значення набувають юристи за часів принципату. Розвивається викладацька діяльність юристів, виникають школи права. Важливе місце серед робіт римських юристів мали інституції – праці, які систематично викладали основи римського права з навчальною метою. Найбільш відомі, наприклад, Інституції Гая (ІІ ст. н. е.), що складалися з 4-х книг. Надалі імператор Август дозволив лише найвідомішим юристам давати відповіді, які мали офіційне значення. Ці юристи повинні були записувати свої відповіді-консультації, скріплюючи їх своєю печаткою. Така система була схвалена імператором Адріаном, який підтвердив цей порядок, відповідно до якого тільки погляди певних юристів мали правову тобто обов’язкову силу.Найбільші зміни, які відбуваються в джерелах права, серед яких особливої сили набирає законодавство імператорів. Діяльність юристів було обмежено. У 426 році законами Феодосія ІІ та Валентіана ІІ була визнана юридична сила за творами лише п’яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Модестика і Гая. Велика кількість і невпорядкованість правових джерел викликала потребу в їх систематизації. В 295 р. з’явився перший приватний Кодекс Грегоріана, названий на честь його укладача. Кодекс отримав офіційне визнання. Слідом за ним було видано Кодекс Гермогеніана, який містив сто двадцять імператорських конституцій. У 438 р. було здійснено першу офіційну кодифікацію імператорських конституцій – було розроблено Кодекс Феодосія, який складався з шістнадцяти книг, поділених на титули. В ньому було зібрані розпорядження імператорів Риму, починаючи з поч. ІV ст. Пізніше за вказівкою імператора Юстиніана для кодифікації всього римського права в 530 р. було створено спеціальну комісію в складі 17 чоловік під керівництвом видатного римського юриста Трибоніана. Внаслідок її роботи з’явилося декілька збірок римського права, які пізніше стали єдиним Зведенням законів.

Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:

1. Дигести, або Пандекти, - своєрідна кодифікація праць видатних юристів, яка була видана в 533 р. Вони є найважливішою частиною кодифікації. У Дигестах зібрано уривки майже з півтори тисячі творів 39 найвідоміших римських юристів. Ці фрагменти розташовано в систематичному порядку і розміщено в п’ятидесяти книгах, кожна з яких ділиться на титули з особливою назвою, що означає певний юридичний інститут. Дигести стали найбільш відомою і значною частиною Збірника законів імператора Юстиніана.

2. Інституції – елементарний підручник римського цивільного права для юридичних шкіл. Він поділявся на чотири книги за зразком інституцій Гая. Інституції набули юридичної сили в 533 р., на них можна було посилатися суддям у процесі вирішенні справ.

3. Кодекс Юстиніана (перше видання 529-го року, друге – 534-го року). Він становив зібрання імператорських конституцій, починаючи з імператора Адріана; складався з 12-ти книг, з яких І і ІХ-ХІІ книги були присвячені різним питанням римського публічного права, а ІІ-VIII – при