Найдавніші державні утворення і право на сучасних українських землях

Міністерство освіти на науки України

Донецький національний університет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

по дисципліні «Історія держави та права України»

Студентка _________________

Викладач доц. ____________

Оцінка ___________

Донецьк - 2006

Варіант 1

1. Найдавніші державні утворення і право на сучасних українських землях. Скіфія. Грецькі міста-держави. Боспорське царство. Висновки.

Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від середини І тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор’я з’являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства.

Скіфія . У VІІ-ІІІ до н.е. у степових районах Північного Причорномор’я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов’я.

У VІІ ст. до н.е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст.. до н.е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. На північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташувалися скіфи-хлібороби (орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарювання доводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачів можна вважати прапращурами українського народу.

У VІІ-VІ ст. до н.е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщинного ладу.

Родові зв’язки все ще були сильні. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім‘ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало. У скіфському суспільстві VІІ-VІ ст. до н.е. вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З’являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.

Досягнутий скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям – „царям”, які очолювали скіфське військо під час походів. Влада царів передавалась у спадщину, але кандидатури „царя” та його спадкоємця все ще затверджувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна диференціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади. Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна скіфів з військами перського царя Дарія І у 514-513 рр до н.е. Боротьба з Дарієм І, що закінчилась перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії.

На рубежі VІ-ІV ст.. до н.е. скіфський цар Атей усунув інших „царів” і узурпував усю владу. Атей прожив довге життя і в 40 р. VІ ст. до н.е. зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну – від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст.. до н.е. виникло велике укріплене поселення – Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н.е. з македонським царем Філіпом ІІ закінчилася поразкою і смертю Атея. Незважаючи на смерть Атея. Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишилася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела. Царство, створене Антеєм, існувало з VІ до ІІІ ст. до н.е.

Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько ІІІ ст. до н.е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) – з міцними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Воно проіснувало аж до другої половини ІІІ ст. н.е. і було знищено готами.

Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високими. Панівне становище в економіці займало орне землеробство і скотарство. Скіфи орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, а й на продаж. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набувало у скіфському суспільстві також виробництво шкіри, ткацтво та ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Успіхи в економічному розвитку стали основою для зростання майнової нерівності й соціальної диференціації.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів – військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоча кількість рабів у скіфів була доси