Мотиви лірики Олександра Олеся

Мотиви лірики Олександра Олеся

Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) належить до покоління письменників, які з’явилися в українській літературі на початку XX століття, коли ще жили і творили Франко, Коцюбинський і Леся Українка. Інтелігенція того часу вітала в особі поета надійну творчу силу, визнала в ньому щирого і ніжного лірика. Життєвий шлях поета складався нелегко, багато років йому довелося провести у вигнанні, сумуючи за рідним краєм, за Україною.

У 1907 році в Петербурзі Олесь видає свою першу збірку віршів «З журбою радість обнялись», в якій виявив себе глибоким ліриком.

Високо оцінив цю збірку І. Франко, який писав: «Весною дише від сих віршів. Поступає молода сила, в якій уже тепер можна привітати майстра віршової форми і легких, граціозних пісень. Майже кожний його віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».

Тематичні обрії поезій О. Олеся досить широкі: в них звучить відгомін першої російської революції 1905 року, на яку він покладав великі надії, гордість за повсталий на боротьбу народ;

«Вони — обідрані, розбуті, Сліпі, голодні і ниці, В кайдани, в сталь міцну закуті, В кривавих ранах і в ярмі — Сьогодні більше не раби: Лунають гасла боротьби! Революція символізує прихід нового, світлого дня, який поет радісно вітає: Сонце на обрії рано встає, Браття, вставайте, Сонце стрівайте: Ранок встає.

Але революція захлинулася в крові і муках репресій, чорносотенних погромів, у масових стратах і засланнях.

В еміграції Олесь видав кілька збірок поезій: «Чужиною», «Кому повім печаль свою», «Княжі часи». В них переважають настрої самотності і приреченості, туги за Батьківщиною.

Хто в час пожежі край свій кине, Як Баюн, в чужину втече, Того весь вік вогонь пече І проклін рідної країни. Поетичний літопис, створений Олександром Олесем на чужині, — це історія мук і сліз, жалю за рідною стороною. Сумне життя на чужині, нестерпний біль і втрати знову повертають думку до того, про що мріялось і що не збулося. А не збулося саме життя. У поета вихоплюється трагічний зойк: «Як жити хочеться! Несказанно, безмірно!» Не нажився, не надивився на красу світу, не напився нектару з келиха краси поет. Його доля — це страждання:

Я все життя горів на вогнищі людському, Я все життя неначе був розп’ятий За злочин чийсь на вічному хресті. Ряд сатиричних творів Олеся не був надрукований в українських емігрантських часописах. Але їх помітили на Радянській Україні. У 1923 році на Україні було видано збірку поезій «Емігрантська переписка». В останній рік життя поет публікує «Алфавіт віршами, написаними для сина», — милу, жартівливу, веселу абетку, болісні вірші — жаль про життя, що минає, наче сон, про величний Дніпро, про радість єднання душі людської з природою: Коли самі ви лишитесь, Один, покинутий, забутий, І стане круком світ увесь, А небо келихом отрути, —

Не все ще втрачено для вас, Ще ліки є на ваші рани… Ідуть туди, де в ранній час Встають, як привиди, тумани. Талановита поезія Олександра Олеся, його переклади, драматичні твори сьогодні повертаються до читача, виходять все повнішими обсягами і більшими тиражами. Багато його віршів, у яких звучить гімн життю, весні, коханню, що оновлює і підносить душу людини, давно стали народними піснями. До творчості Олеся звертаються і вчені, і дослідники, і прості читачі, яких хвилює чарівне слово поета.

Олександр Олесь повертається до нас з чужини піснею, яку Україна щиро вітає любов’ю, квітами, визнанням. Поезії митця навчають і навчатимуть українців берегти, любити і цінувати свою землю. Лірика О. Олеся вірно служить ідеалам добра, людяності, миру.

Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду,

Тільки той віддав всю душу,

Все, що зміг, народу.

Сьогодні ми причетні до третього повернення О. Олеся на Україну і сподіваємося, що назавжди. Адже над усе в світі любив поет свою Батьківщину і навіть умираючи благав:

О принесіть як не надію

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

1 так застигну, так зомлію…

Мотиви лірики Олександра Олеся

Пророчою виявилась муза Олександра Олеся: «З журбою радість обнялась…». Назвою першої збірки поезій вона провістила драматичну долю і його творчої спадщини, і його особистого життя. Журба прослалась чорним рушником на довгі роки чужини. І тільки зрідка впліталися в неї червоні нитки радощів і надій. Та драматизм його життя був посилений трагічними подіями 1917 року. А муза залишалася безжальною; вимагаючи повного вжиття в те, що радувало і що печалило серце.

Журба і радість — ці два стани людських почуттів, переживань і настроїв — переплелися не лише в першій збірці поета, а стали основою всієї лірики Олександра Олеся. Сяйво його журби і радості розлилось тоді, коли зеніту сягало слово І. Франка, Лесі Українки, Бориса Грінченка. У літературний процес він увійшов і утвердився як тонкий лірик, співець краси й сили кохання, природи і долі рідного краю, поет надії і віри.

Які ж основні мотиви лірики Олександра Олеся?

В ранніх віршах («Моє благання») поет осмислює «чесний шлях» у житті й літературі:

О Боже мій милий!

Пошли мені розум!

Пошли мені серце, пошли мені душу,

Щоб добре любила і коїть не вміла

Ніякого зла!

Стилізовані ранні поезії цікаві насамперед своєю соціальною спрямованістю. Глибоке переосмислення долі української мови та літератури відбулося в 1903 році, коли Олесь, студент Хар

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать