Картини українського побуту в Пан Халявський Г. Квітки-Основяненко

Реферат на тему:

Картини українського побуту в “Пан Халявський” Г. Квітки-Основ’яненко

Серед російських творів Григорія Квитки-Основ’яненка особливе місце посідає роман “Пан Халявский”. Він став класичним твором української і російської літератур. Роман з’явився тоді, коли в літературі загострилася боротьба за перемогу реалістичних принципів проти ідеалізованого зображення існуючого суспільства консервативними літераторами. Саме в “Пане Халявском” дано знущально-критичний розріз повсякденного побуту принаймні трьох поколінь звичайнісіньких поміщиків.

Перебираючи по черзі різні сторони побуту (“и в просвещении, и в обхождении, и во вкусе, и в политике”) та примітивно витлумачуючи їх (“просвещение” – кількість свічок чи розмір вікон, щоб було світліше, “образование” – “где косы, где плетёшки, где выстриженный и взъерошенный верет”, “вкус” – відсутність колишніх наливок і настойок тощо), Трушко й доходить твердження про те, “как свет изменяется!..”. Саме це, мовляв, і підштовхнуло сімдесятирічного Трохима Мироновича Халявського описати істотніші періоди й найцікавіші, з його погляду, пригоди свого життя – “старости в наслаждение, а юности в наставление”.

Таким чином, герой твору зіставляє поважну старовину з сучасністю, щоб довести перевагу першої, автор же фактично цим зіставленням прагне засвідчити, що сучасність багато в чому походить від старовини й особливою досконалістю теж не відзначається, оскільки характерні й визначальні риси успадковуються і не зазнають якісних змін. Тим більше, що висловлені Трушком панегірики компрометуються його граничною обмеженістю.

У художній структурі твору значна роль надається етнографічно точному відтворенню особливостей тогочасного побуту. Принципову функцію при цьому відіграє детальний опис пригощання полковника-благодійника. У цій сцені Квітка характеризує майже всі аспекти звичаїв, переконань, поведінки зображуваного середовища. Саме в описі банкету Квітка дає зрозуміти, що рід Халявських – не виняток, а звичайне явище, й буквально ніхто з сотні гостей, запрошених “верст за пятьдесят”, нічим не вирізняється у своїй суті і поведінці.

Обід, що подається полковникові є справді гомеричним: численні борщі – з яловичиною, з гускою, свининою, борщ Собієського, борщ Скоропадського, печерський рибний борщ, бігус, борщ з качкою тощо. Їх змінювали супи – з локшиною, з рисом і ізюмом та “історичний” Леопольдів суп, винайдений ще якимось маркграфом Римської імперії. За солодкі страви правили качка з ізюмом і чорносливом, телячі ніжки з мигдалем, мозок, різноманітне коріння – ріпа, морква тощо. Увінчувало обід смажене – птиця, поросята, зайці з квашеними огірками, огірочками в оцті й горами вишень, яблук, груш, опішнянських слів та інших фруктів. Все це за певною “системою” і з традиційними припрошуваннями та примовками (“по первой не закусывают”, “поставивши-де тарелки, не соблаговолите ли, ваша ясновельможность, по чарке горелки?” і т.п.) запивалося найрізноманітнішими на смак і колір горілками, настойками, наливками, пивами й медами – аж до заключного випитого “на потуху” меду з особливими якостями і властивостями, після чарки якого полковник “онемел как рыба: выпуча глаза, надувался, чтобы промолвить хотя слово, но не мог никак, замахал рукою и поднялся с места”, але зрушити так і не зміг – довелося господареві самому вкладати у постіль очманілого гостя. Не встигнуть запрошені очуматися, як господиня запрошує їх уже полуднувати.

Огляд полковником господарства, коли ясновельможному гостеві, за звичаєм, “дарується” все, що він зволив похвалити, змінює підвечірок – шинка, солонина, буженина, полотки, солені перепілки та інша смажена птиця знову запиваються пивами й медами, після чого нарешті настає роз’їзд. І знову – прощальні вже – келихи: перший повний вщерть – “чтобы в оставляемом его ясновельможностью доме всё было полно”, потім – на порозі в сінях – “чтобы хозяйские вороги не переступили через пороги”, на рундуці – “чтобы изливалось изобилие на всё видимое хазяйство”, біля запряженого берлина – “чтобы гладилася дорога его ясновельможности”, і, нарешті, після принизливих запобігань і вибачень обважнілого полковника піднімають і садовлять у берлин. Після останнього келиха заповітного меду (“для пожелания пану полковнику благополучного пути”) він, мов мертвий, упав на подушки й не чув навіть вітальних сурм. Таким же способом “уконтентовували” й інших гостей.

Опис банкету пересипаний побіжними зауваженнями, справжня суть яких досить важлива й промовиста. Вже тут прозирає принизливе становище жінок – і не тільки під час різних урочистостей. “Маменька” при перших словах про банкет не тільки сплакне бувало, а й тихенько, щоб чоловік не почув, ремствує: “Охота же Мирону Осиповичу поднимать банкеты! Шутка ли: четыре раза в год! Не припасёшься ни с чем; того и смотри, что разоримся вовсе”. Вона же навчена гірким досвідом, коли років п’ять тому, не знавши ще добре чоловікової “комплекции” спробувала заперечити йому. Про наслідки синочок ухильно зауважує: “Ну не наше дело рассуждать, а знает про то кофейный шёлковый платок, который не раз в таком случае слетал с маменькиной головы, несмотря на то, что навязан был на подпапок из синей сахарной бумаги”. За словами Трушка, “маменька” не раз вилітала від повелителя із збитою хусткою або гублячи “епанечку свою”.

Інші деталі засвідчують справжнє становище дворової прислуги та ставлення до неї поміщиків. Безмовна перед чоловіком, “м