Пародійне переосмислення троянського циклу міфів у рамані Апулея Метаморфози у порівнянні з Іллі

ВСТУП

Як я змогла зрозуміти з праці Хюбнера «Істина міфу», міф – це розповідь про богів та героїв. Різниця між гомерівською добою і добою занепаду Риму лежить у розумінні міфу. В класичну добу античності міф розшифровувався, як реальність, тобто як те, що сталося насправді, якою б надзвичайною не була подія. Тому первинно міфи були носіями людських знань про навколишній світ. З них дізнавалися про створення світу, про закони природи, про інші країни, про давноминулі події тощо. Міфологічна свідомість вважає передання реальності, спирається на нього, як на зразок.

Римське світосприйняття, особливо в період занепаду Римської імперії, мало дещо відмінний характер. З самого початку свого існування римська міфологія мала інший характер, дедалі розбіжності ставали все більш вагомими.

Найславетнішим римським героєм, хоча й троянського циклу, був Еней. Від сина Енея Юла походить рід Юліїв, до якого належав імператор Гай Юлій Цезар. Подібна історична спрямованість міфотворчості засвідчила існування нової «вищої» героїчної міфології.

Поступовий перехід людського суспільства до рабовласництва зруйнував патріархальні засади олімпійської сім’ї, втрутився в гармонійний світ олімпійських богів. У післякласичній міфології відбилися ознаки згасання процесу міфотворчості та руйнації міфу. Міфологія почала заперечувати себе сама, серед богів з’явилися богоборці, такі як Прометей, з богами почали змагатися герої і навіть люди.

Римська міфологія не була такою розвиненою і художньо-поетичною, як грецька. Фантазія давніх римлян не створила яскравих міфічних образів. Але давній римлянин, так само як і еллін, все життя відчував повну залежність від влади богів. Давні римляни створили спільний греко-римський пантеон богів і надали йому державного статусу

РОМАН АПУЛЕЯ «МЕТАМОРФОЗИ» у контексті доби. Пародійне переосмислення троянського циклу міфів.

Апулей є автором багатьох праць, серед яких зустрічаємо і поетичні твори, і нариси з історії Риму, і численні промови, і наукові трактати з більшості відомих галузей мистецтва, медицини, сільського господарства, точних наук. Але нажаль до наших днів збереглася лише невелика кількість творів, серед них: «Апологія, або Промова на захист самого себе від обвинувачення в магії», роман «Метаморфози, або Золотий осел» та деякі інші уривки.

Починаючи з ІІ ст. н. е. Римська культура дедалі більше занепадає. Були забуті класики літератури. Апулей жив у дуже складні часи занепаду Римської імперії. Посилювалась дедалі безправність усього населення, загострилися соціальні конфлікти. Головною метою кожного стали посада і багатством. Що було дуже суттєвим – різко послабилось значення родинного зв’язку. Це суттэво особливо для мого реферату, адже ці самі зв’язки були дуже важливими за часів Гомера. Криза охоплює і культуру. Як це завжди буває, посилюється популярність окультних наук, чаклунства, віри в потойбічні могутні сили, що значною мірою спиралися на спотворені форми піфагореїзму та епікурейства. Апулей ревно шанував єгипетських богів, особливо Озіріса і Ізіду, популярність яких у Римській імперії дуже зросла. Спершу, це були найсправжнісінькі єгипетські божества. Ізіда втілювала образ родючості долини Нілу, потім – богині Луни. Коли її культ розповсюдився за межами Єгипту, її почали рівняти до різних божеств, і, нарешті, в очах своїх чисельних прихильників вона стала володаркою всесвіту.

Популярність Апулея у сучасників і в пізніші часи була незмінно величезною, а його роман «Метаморфози», особливо за доби середньовіччя і в епоху Відродження, став джерелом для багатьох творів, зокрема під його впливом були Боккаччо, Сервантес, Філдінг, Смоллет та ін.

В романі «Метаморфози» змальовано панораму побуту і звичаїв римської Африки.

Як я вже зазначила, Апулей жив у період занепаду культури, це ми можемо побачити на яскравому прикладі театральної вистави та способу покарання . Ще перед подіями, що описуються в 29 – 34 розділах, ми зустрічаємося з по-справжньому огидною сценою «подружжя» однієї шляхетної «матрони» з головним героєм, який був, до-речі, ослом! Хазяїн тварини не реагує на це, як на щось огидне, навпаки, він навіть вирішує зробити це ще одним видовищем. Я вважала до цього, що наше сучасне суспільство надто розбещене, але зараз я не можу уявити собі таку подію, для нашої сучасності це неможливо. Для сучасників же Апулея це було, виходить, звичайне явище. Жінку, яку вибрали для подібного видовища, карали за чисельні вбивства. Це свідчить про занепад цінностей і появи величезної жадоби до збагачення. Що до театральної вистави, то ми маємо там акторку, що грає Венеру. Вона своєю вродою зачарувала всіх присутніх, але не тільки це привертало увагу: на ній майже не було одягу. Тільки легка шовкова тканина, яка іноді зовсім піднімалася від вітру, так що, було видне Ії оголене тіло. Таким чином, автор дає нам змогу зрозуміти, наскільки розбещені і позбавлені культури люди жили в його добу, наскільки змінилися цінності і наскільки впала мораль.

Взагалі весь твір Апулея побудований на описі подібних сцен. В нього люди не ідеалізовані, вони в нього постають з найогиднішого боку. Завершується опис одного злодійства, або безкультур’я – починається опис іншого.

Також в 29 – 34 розділах ми бачимо невеличку театральну виставу, що присвячена відомому суду Паріса, з яким ми знайомі ще з троянського циклу міфів.

«Згідно з міфами, до Паріса за порадою Зевса звернулася Гера, Афіна й Афроді