Поет-лірик Олександр Олесь

Поет-лірик Олексан­др Олесь

Cкладним і суперечливим був життєвий і творчий шлях талановитого українського поета-лірика Олексан­дра Олеся, який увійшов у літературу напередодні ре­волюції 1905-1907 рр.

Народився О. Олесь (справжнє ім'я і прізвище Олек­сандр Іванович Кандиба) 4 грудня 1878 року в селі Верхосулі поблизу Білопілля на Сумщині. Тут минало й дитинство майбутнього поета.

Від природи чутлива до краси душа малого Олеся жадібно вбирала в себе музику рідних полів, шовковий спів широких слобожанських степів, мелодії тужливих народних пісень, сповнених сльозами і гнівом.

Враження дитинства, проведеного на лоні чудової природи, в середовищі знедоленого сільського люду, стали тим здоровим грунтом, на якому росло в юній душі почуття любові до рідної землі, до рідного слова, до пригнобленої царизмом матері-України.

Важке життя трудового народу, визискуваного чу­жими і своїми панами, чарівна українська народна піс­ня, краса природи рідного краю — це ті основні джере­ла, що живили поетичний світ О. Олеся не тільки в роки дитинства й юності, айв час розквіту його поетичного таланту.

Навчався Олександр спочатку в Дергачівській хлібо­робській школі, а після її закінчення в Харківському ветеринарному інституті. На період навчання в хлібо­робській школі припадають його перші поетичні спро­би, що вміщувались в рукописних збірниках, які О. Олесь складав з своїм шкільним другом — майбутнім відомим російським письменником К. Треньовим.

Після закінчення Харківського ветеринарного інституту О. Олесь працює за фахом спочатку у Харкові, а потім у Києві.

Знаменною подією в житті молодого поета була його поїздка влітку 1903 року до Полтави на свято відкрит­тя пам'ятника зачинателю нової української літератури Івану Петровичу Котляревському.

З захопленням слухав Олесь на святі схвильовану промову Михайла Коцюбинського, який перед багато­людними зборами полтавчан і гостей високо піднімав ім'я Котляревського, що «бере з-під сільської стріхи ' пісню народну» і переносить її в літературу. Вдумливе обличчя Коцюбинського, яке світилось любов'ю до лю­дей, теплий, проникливий погляд його темних очей гли­боко запали у душу молодого поета.

Зустрів Олесь у Полтаві ще багатьох інших відомих письменників: Панаса Мирного, Лесю Українку, Воло­димира Короленка, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Василя Стефаника.

Устами кращих своїх представників, які виступали на відкритті пам'ятника, український народ стверджу­вав, що він живий, що ні російський царизм, ні австро-угорські магнати, ні румунські бояри не вбили його ду­ші, його мови, його культури.

На цьому святі Олесь, як ніколи, відчув себе сином великого народу, що бореться за своє соціальне і націо­нальне визволення. І зазвучали струни душі молодого поета. Зазвучали ніжно, часом сумовито, але все ж таки життєствердно. Народжувався новий поетичний талант. Настроювало його на героїчний лад саме життя. Адже це був переддень революції 1905—1907 років, коли по всій Росії звучало горківське «Пусть сильнеє грянет буря», а слідом за ним «Хай гине цар» Лесі Українки.

Перша збірка поезій О. Олеся вийшла в світ у 1907 році в Петербурзі під назвою «З журбою радість обня­лась». Від неї повіяло молодою свіжістю, юнацькою щи­рістю і безпосередністю. Повіяло здоровими настроями молодої душі, що прагне світла й боротьби за оновлен­ня рідного краю, людського життя.

На 1905-1907 роки припадає розквіт таланту по­ета. Під впливом загального революційного піднесення, що охопило всю країну, він написав немало таланови­тих поезій, в яких звучав пристрасний заклик до боро­тьби за волю всіх трудящих.

В кращих творах, що ввійшли до збірки «З журбою радість обнялась», Олесь відтворив подих революції 1905 року, щире захоплення революційними подіями, в яких бачив світанок нового життя пригноблених цариз­мом народів.

І все-таки поет не став послідовним співцем револю­ції. Бувши далеким від марксистських поглядів на роз­виток суспільства, Олесь не задумувався над складністю шляхів соціальної боротьби, чітко не бачив рушійних сил революції, її кінцевої мети. Революція для нього — це загальна боротьба за волю, це «диво», коли «вільні й рівні стануть люди і здійснять мрії всі ураз».

Зосередившись з 1907 р. на літературній роботі, О. Олесь за десять років (1907-1917 рр.) видав п'ять поетичних збірок. Чотири з них назв не мали, лише по­рядкові номери. Найбільше талановитих творів, що ви­ражали думи, почуття, настрої простих людей, зустріча­ємо в перших двох збірках. У наступних трьох перева­жають настрої, суму і втоми.

На межі XIX і XX століття українська література розвивалася в складних історичних умовах. Особливо важко довелося українській літературі в останнє деся­тиліття перед Жовтневою революцією, коли не стало Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Івана Франка.

В цей час виникає безліч літературних течій, пред­ставники яких часто за модними лозунгами «чистого мистецтва» приховували свої вузькі класові інтереси, виступали проти передових традицій української та ро­сійської революційно-демократичної літератури, сіяли ворожнечу між народами. В таких умовах письменники, що не мали чіткої політичної програми, хитались у своїх поглядах, у своїй творчій діяльності.

Олександр Олесь не зв'язав себе ідейно й організа­ційно з загальноросійським визвольним рухом, яким ке­рувала партія більшовиків. У нього при всьому його

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать