Життя і творчість Миколи Некрасова

РЕФЕРАТ

Життя і творчістьМиколи Некрасова

План

1. Дитячі роки.

2. Навчання в гімназії.

3. Петербург. Початок літературної творчості.

4. Знайомство з Белінським.

5. Другий вчитель Некравоса.

6. Початок “Современника”

7. Творчість Некрасова в 50-ті роки.

8. Розпад “Современника”

9. Журнал “Отечественные записки”

10. Тема “Кому на Руси жить хорошо”

11. Тема декабристів у творчості Некрасова.

12. “Последние песни”. Хвороба і смерть поета.

Микола Олексійович Некрасов є одним з тих славних діячів російської літератури, що ними законно пишається світова література.

Діяльність Некрасова тривала близько сорока років та була надзвичайно різноманітна: він був редактором видатних російських журналів ХІХ століття – “Современник” і “Отечественные записки”, невтомним видавцем, талановитим журналістом, прозаїком, геніальним поетом.

“Сестрою народу” називав Некрасов свою музику. Глибока правда цього самовизначення стверджується не тільки творчістю Некрасова, що була одним з найбільших досягнень російської літератури, але й усім життям поета – демократа, сповненим горіння й боротьби за справу народу. Народився Микола Олексійович Некрасов у містечку Юзвині Вінницького повіту, Подільської області, 10 грудня 1821 року. Його батько, Олексій Сергійович, небагатий поміщик, служив в той час в армії капітаном. Коли хлопчикові було близько трьох років, він вийшов у відставку оселився в родовому маєтку Грешневі, Ярославської губернії, на Волзі. Тут, в селі поет провів своє дитинство.

Біля будинку був старий, запущений сад, обгороджений глухим парканом. Хлопчик зробив в паркані отвір і в той час коли батька не було вдома, скликав до себе селянських дітей.

Діти зібрались в сад і накидались на яблука, груші, смородину, вишні.

Але треба було тільки няні крикнути: “Барин, барин іде” – як вони миттю зникали.

Звичайно, міському сину не дозволялось дружини з дітьми кріпаками. Але маючи вільну хвилину, хлопчик тікав через той же отвір до свої сільських друзів, йшов з ними в ліс, купався з ними в річці Самарка.

Їхній будинок стояв біля самої дороги, а дорога в той час була багатолюдною й гамірною. Хлопчик, щоб ніхто не бачив, забирався через огорожу саду, знайомився на дорозі з робочим народом: з малярами, з ковалями, пічниками, землекопами, які проходили з села в село з міста в місто в пошуках роботи.

Через багато років, уже відомим поетом, Некрасов згадував про своє дитячі враження:

Под наши густые, старинные вязы,

На отдых тянуло усталых людей.

Ребята обступят: начнутся рассказы

Про Києв, про турку, про чудных зверей…

Рабочий расставит, разложит снаряды –

Рубанки, подпилки, долота, ножи:

«Гляди, чертенята!» А дети и роды,

Как пилишь, как лудишь – им все покажи.

На все життя зберіг поет любов до волзької природ. Любов до лісів, полів своєї вітчизни, до її весняного “Земного шуму”, також зродилася в його ранні дитячі роки. Він палко захоплювався рідною природою, красою її зелених просторів.

Одного разу, повернувшись із закордонної поїздки, поет відмітив в одному із рукописів, що природи Грешнева йому наймиліша за інші прославлені заморські краї: Я посещал Париж, Неаполь, Ниццу,

Но я нигде так сладко не дышал,

Как в Грешневе.

Не знати чи зміг би поет створити безсмертні пісні про природу, якби не зріднився з нею з перших літ свого життя.

Дитячі спогади Некрасова зв’язані з Волгою, якій він потім присвятив стільки ніжних і повних захвату віршів. “Благсловння река, кормилица народа!» - говорив він про неї.

“Проте тут, на цій “благословенной реке” йому довелося випробувати перше глибоке горе.

Він бродив по березі в жарку погоду і раптом почув стогін, він побачив бурлаків, які брели вздовж ріки,

Почти пригнувшись головой

К ногам, обвитым бечевой.

Вони стогнали від тяжкої роботи. Зляканий хлопчик довго біг вслід за ними. Коли бурлаки зупинилися для відпочинку, він наблизився до їхнього вогнища. Він почув слова – хворого, замореного тяжкою працею чоловіка, який говорив товаришам, кабы к утру умереть, так лучше было бы еще”.

Його слова розхвилювали Некрасова до сліз.

О, горько, горько я рыдал,

Когда в то утро я стоял

На берегу родной реки,

И в первый раз ее назвал

Рекою рабства ми тоски!

В хлопчика рано проявилася та “страстность к чужому страданию”, яка зробила його великим поетом.

Жвавий, здається безтурботний дворянський хлопчик став уже в ті ранні роки задумуватися над жорстокістю життя. Рано відкрилося йому видовище бід народних, до якого інші діти не були такими чутливими.

По дорозі, яка проходила поряд з двором Некрасових, гнали в Сибір арештантів, закованих в кайдани. Майбутній поет на все життя запам’ятав “печальный звон – кондальный звон”, який розносився на цій “проторенной цепями” дорозі.

Ще одне горе бачив Некрасов – горе в рідній сім’ї. Його мати, Олена Андріївна мрійлива, високоосвічена, культурна жінка, дуже страдала в заміжжі. Чоловік у н був жорстокий і грубий. Цілими днями вона залишалася в садибі одна, а чоловік постійно роз’їжджав по сусідніх поміщиках: його улюбленими розвагами були карти, випивка, собаче полювання на зайців. Бували такі дні коли мати цілими днями грала на роялі і плакала, співала про

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать