Педагогічна компаративістика як інструмент розбудови освітнього простору у контексті європейсько

Реферат на тему:

Педагогічна компаративістика як інструмент розбудови освітнього простору у контексті європейської інтеграції

Проблеми освіти є хіба не найбільш дискутованими у політичних колах об’єднаної Європи. „Узгоджена політика” в галузі освіти неоднозначно сприймається національними елітами європейських країн іноді аж до відвертого несхвалення. Відтак ідея формування спільного європейського простору вимагає цілеспрямованої аргументації та пропаганди з метою вмотивування до координації зусиль усіх суб’єктів її реалізації. До європейського загалу виявляється необхідним донести думку про те, що „узгоджена політика” передбачає ідентичність, яка ґрунтується на усвідомленні європейцями спільних витоків і перспектив розвитку єдиного європейського освітнього простору. Однак тут аж ніяк не йдеться про нехтування національною ідентичністю і самобутністю освітніх систем у межах геополітичного утворення. Важливо, щоб „європеїзація” освіти сприймалась як шлях досягнення її вищої якості, конкурентоспроможності і спонукала до прийняття країнами-членами ЄС спільної відповідальності за досягнення і видатки на цьому шляху. Вдаючись до метафори, уявімо гру оркестру, в якому кожен музикант вправно володіє власним інструментом і веде власну музичну партію, але дотримується при цьому єдиної партитури. Благозвучність оркестру можна порівняти із досягненням необхідної і достатньої ідентичності (взаємоузгодженості) у діяльності європейських освітніх структур.

Отже, Європа робить сьогодні наголос на освіті як першочерговій передумові її поступу у найважливіших галузях суспільного життя і діяльності. У цьому контексті освіта розглядається як ключовий чинник визначення і досягнення європейської ідентичності (тотожності) на підставі забезпечення мобільності (географічної, соціальної, фахової); розробки єдиних нормативних вимог до змісту шкільних знань щодо європейської історії і культури; під’єднання шкіл до мережі Інтернет з метою сприяння кращому знайомству і порозумінню між молодими генераціями європейців.

„Європа освіти” – це шлях до побудови єдиного європейського простору, в якому, попри відмінності в національних освітніх системах, присутнє прагнення узгодити їхні ключові елементи. Спрямовані на це зусилля поєднують нині урядові, бізнесові, фінансові структури та інституції, науковці різного фаху, управлінці в галузі освіти й педагоги-практики. Значною є відповідна роль наддержавних європейських структур – Парламентської Асамблеї Ради Європи, Організації економічного співробітництва та розвитку, ЮНЕСКО, Європейського банку реконструкції та розвитку та інших. Однак завдання цих впливових інституцій полягає переважно у розробці та погодженні нормативно-законодавчих актів в галузі освіти, організаційному і фінансовому забезпеченні їх виконання у країнах-членах спільноти.

У той же час розбудова єдиного європейського освітнього простору потребує значною мірою науково-аналітичного осмислення та концептуального обґрунтування цього процесу передусім фахівцями-педагогами, а не лише політиками, фінансистами, менеджерами. У зв’язку із цим дедалі частіше європейські провідники звертають погляди до порівняльно-педагогічних наукових структур, які якнайкраще підходять на роль аналітичних та регулятивних центрів європейської інтеграції в галузі освіти. Перебираючи на себе зазначені функції, фахівці з порівняльної педагогіки можуть, наприклад:

1. Поширювати досвід тих країн, які досягли високого рівня розвитку завдяки ефективним моделям освіти; надавати розуміння того, які освітні чинники стали рушійними для суспільного поступу в тій чи іншій країні, виявляти корелятивні взаємозв’язки між ефективними моделями суспільної організації та економічного поступу, з одного боку, і освітніми системами – з іншого. Так, скажімо, азійські країни досягли значних економічних успіхів завдяки розвиткові освіти на засадах конкурентності у поєднанні з груповою солідарністю та рівневою ієрархізацією освітніх структур. Порівняльна педагогіка, аналізуючи освітні моделі різних країн світу у соціально-економічному і культурному контексті, може дати відповідь на ключове питання: яка освітня модель відповідає найбільшою мірою сучасним пріоритетам європейського поступу.

2. Вчені-компаративісти мають враховувати існування різних концепцій досягнення європейської ідентичності, від радикально уніфікаційних до поміркованих, однак важливо уникати крайнощів і дотримуватись такого методологічного підходу, за якого процес інтеграції розглядається як передусім перманентний і імовірнісний. Це дає змогу брати до уваги динаміку суспільних процесів у європейській спільноті і вивчати можливості вдосконалення механізмів і засобів формування спільної ідентичності відповідно до обставин, що постійно змінюються. Зважаючи на це, непересічною і непербутньою є роль порівняльної педагогіки у вивченні освітніх систем у європейських країнах та в накресленні шляхів їх взаємного наближення за основними параметрами функціонування. Одним з очікуваних результатів такої діяльності має бути інтенсифікація трансдержавної фахової мобільності учнівської молоді та дорослого населення. Це, зокрема засвідчила й Болонська угода, якій передувала велика робота не лише наддержавних адміністративних структур, але й ґрунтовні дослідження вчених-компаративістів у галузі вищої освіти. Однак, попри значні досягнення європейських країн в уніфікації вимог до дипломів про вищу освіту, Болонську Декларацію варто розглядати радше як відправний, а