Віра в неминуче відродження рідного слова в поезії "Вічно жива" (I варіант)

Із надзвичайною любов'ю автор вірша наголошує на відродженні української мови. Українська мова — це мова моїх пращурів, її коріння поринає у сиву давнину. Українська нація має свої звичаї, обряди, має свої естетичні ідеали. Мова такої нації не може зникнути безслідно. Неможливо її й знищити, як це хотіла зробити царська Росія.

Саме про невмирущість цієї мови говорить автор. Він усвідомлює її велич, усвідомлює її місце серед інших мов і закликає український народ берегти свою мову, захищати її від ворогів і ніколи не забувати своє коріння. Тоді наша прекрасна українська мова буде вічно жива.

У нашій державі створено всі умови для вільного розвитку української мови. Мов страшний сон, згадуються часи, коли мова наших дідів-прадідів була під суворою забороною. Навіщо так робилося? Мабуть, тому, що гнобителі боялися вільного запашного й дужого українського слова, яке здатне змінити світ, зробити його кращим, чеснішим, чистішим.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать