Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Книш Інна Василівна

УДК 37.013.73:37.033:101.8

ЕКОЛОГІЧНЕ ЗНАННЯ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ДИСКУРСІ

спеціальність 09.00.10 – філософія освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Кочубей Наталія Василівна, Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, доценткафедри філософії та соціології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кисельов Микола Миколайович , Інститут філософії ім. Г. C. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософських проблем природознавства та екології;

кандидат філософських наук, доцент Сухова Надія Миколаївна, Київський національний авіаційний університет, доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться “ 21 ” лютого 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий 18 січня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Л. С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми . Становлення постнекласичної науки кінця XX -початку XXI ст. пов’язане, перш за все, з дослідженнями складних відкритих нелінійних систем. Однією з причин, що викликала таку гносеологічну трансформацію, став пошук оптимальної стратегії розвитку системи Людина – Природа, спрямованої на стабілізацію зв’язків між її основними структурними елементами. У даному контексті екологія стає одним з найголовніших напрямів постнекласичного етапу розвитку науки. Неухильне зростання організаційної складності суспільства, і відповідно опосередкованого впливу людини на природу викликає масштабні незворотні зміни біосфери, приводить до створення таких умов існування в сучасному світі, які стають все більш нестабільними, нестійкими, а отже, непередбачуваними.

Тому виникає необхідність якісно нового осмислення співвідношення Людини та Природи як ретроспективно, так і в перспективному плані в рамках постнекласичної парадигми з використанням інновацій системного підходу, а також методів нелінійної динаміки. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що, на нашу думку, осмислення й розуміння причин і можливих шляхів вирішення екологічних проблем неможливе без всебічного аналізу становлення та розвитку як природознавства, так і світоглядного елемента у системі Людина – Природа, у самій потребі модернізації екологічної освіти.

Актуальність теми дослідження, таким чином, детермінована необхідністю філософського аналізу сучасного наукового й освітнього дискурсів, у контексті яких екологічне знання набуло б всебічного й адекватного прочитання.

Ступінь наукової розробки проблеми. Аналіз літератури надав можливість виявити міждисциплінарні звязки та сформулювати теоретико-методологічні підвалини дисертаційного дослідження. Сутність становлення, функціонування, значення екології як науки неможливо зрозуміти без переосмислення філософських, психологічних, педагогічних, етичних і біологічних проблем існування людства.

Наукові джерела, що були нами опрацьовані в процесі дисертаційного дослідження, можна об’єднати у такі групи.

Першу групу складають праці дослідників докласичного та класичного періодів (від античності до Нового часу). Ідеї філософів ранньоантичного періоду (Анаксимен, Анаксимандр, Аристотель, Демокрит, Піфагор, Платон), специфічною рисою яких є ідентичність предмета науки й предмета філософії, характеризуються космоцентричністю та органічною єдністю Людини, Логосу та Природи.

Епоха Відродження ознаменувалася ідеями антропоцентризму та, як наслідок, першими спробами розробити експериментальні методи в науці Це, зокрема, створило передумови для майбутньої дихотомії – об’єкт і суб’єкт пізнання у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Г. Галілей, П. Гольбах, Р. Декарт, І. Ньютон, К. Рульє). Ця дихотомія стала основою для ньютоно-картезіанської парадигми, яка остаточно сформувалася з виникненням класичної механіки.

До другої групи теоретичних напрацювань відноситься широкий спектр літературних джерел, автори яких презентують некласичний період розвитку науки. Представниками некласичного періоду є: В. Вернадський, Е. Геккель, Е. Леруа, П. Тейяр де Шарден та ін. У цей період відбувається перенесення акцентів з опису явищ, що відповідають статичним закономірностям, на процеси, які описуються динамічними законами: від розгляду окремих екологічних об’єктів до розгляду екологічних процесів. Ці дослідники одними з перших відзначили, що природа є не просто об’єкт, що перебуває у стані статики, а це, перш за все, процес, який піддається флуктуаціям, роль однієї з яких виконує антропогенний фактор, що постійно посилюється.

Розвиток природознавства та дослідження в галузі квантової фізики привели до виникнен

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать