Географія сільського господарства cвіту

Реферат з економічної географії

Географія сільського господарства cвіту

Формування світової агропродовольчої системи.

Світова агропродовольча система (САПС) формується в результаті розвитку міжнародної кооперації у сфері виробництва та продажу продовольства, її матеріальну основу складають національні агропромислові комплекси (АПК), що включають у себе сільське господарство, яке виробляє продовольчу сиро­вину продукти харчування та переробку і збут сільськогосподарської си­ровини та продовольства, а також виробництво засобів виробництва для цих галузей.

Формування САПС не тільки не усуває, але й сприяє посиленню нерівномірності розвитку національних продовольчих систем, оскільки конку­ренція та поділ праці виходять на глобальний рівень. Провідною ланкою САПС є розвинуті країни через те, що для АПК цих країн зовнішньоеконо­мічні ринки стають основним чинником економічного зростання. Це знахо­дить своє вираження у поглибленні спеціалізації та кооперування у вироб­ництві продовольства, ресурсів для його виробництва, взаємному посилен­ню руху капіталів і, технологій.

Досвід розвинутих країн свідчить, що попит на продовольство практично безмежний при досягненні високих норм споживання. Удосконалення від­бувається шляхом залучення до господарського обігу все нових рослин і їх видів, розширення асортименту, підвищення «зручності» продовольства (економії праці при приготуванні їжі), виходу на ринок товарів, що займають проміжне положення між продуктами харчування й медичними препаратами.

Прискорення економічного розвитку країн, що розвиваються, перетворює їх у більш активну, хоча й залежну від розвинутих країн ланку САПС, у той же час ця двостороння залежність прискорює розвиток глобальної продовольчої системи. Країни, що розвиваються, намагаючись подолати своє відставання у виробництві й споживанні продовольства, пришвидшу­ють розвиток економіки, у тому числі й сільського господарства. Це приво­дить не тільки до зростання імпорту продовольства, але й до імпорту ресур­сів, технологій і капіталів, необхідних для розвитку національних продово­льчих систем.

Країнам з перехідною економікою належить скромне місце у світовій агропродовольчій системі, але їхня частка в окремих регіонах досить суттє­ва. До загальних проблем, що стоять перед ними, належать: низька ефективність економіки, включаючи АПК, висока залежність від імпорту продовольства, ресурсів для його виробництва, недосконалість або відсутність елементів ринкового господарства тощо.

Посилюється вплив ТНК на розвиток САПС. У розвинутих країнах ТНК переважають у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільсько­господарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфера обслуговування). У країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а часто є основою розвитку АПК і ланок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції.

Відносно новим явищем стало формування крупних національних і транснаціональних продовольчих компаній у країнах, що розвиваються, на­самперед в Азії та Латинській Америці.

Рис. 1. Частка сільського господарства у ВВП країн світу

Глобалізація агро бізнесі відбувається на фоні світової біотехнологічної революції. З 1995 р. почалося масове впровадження трансгенного насін­ня (сої, картоплі, бавовнику, кукурудзи). Площі під трансгенними культурами досягли у світі 35 млн га, з них 30 млн га у Північній Америці. Сього­дні відбувається масивне впровадження нових сортів рослин з модифікованими технологічними й споживчими характеристиками. Через високу скла­дність й вартість біотехнологічних розробок вони зосереджені в 10 провід­них американських і європейських хіміко-біологічних компаніях — «Монсонто», «Новартіс», «Дюпон», «Рон-Пуланк», «Хьохст» та ін.

2. Рослинництво. Провідною галуззю сільського господарства є рос­линництво. Під зерновими у світі перебуває більша частина площ орних зе­мель (див. рис. 2). Основні райони вирощування пшениці зосереджені в Єв­ропі та Північній Азії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан та ін.). Головні країни-виробники пшениці — Китай, Індія, США, Франція, Росія. Найбільшим виробником кукурудзи є США (45% світового збору). Ба­гато кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Ін­дія, ПАР. Рису щороку вирощується понад 500 млн т: 1/3 його світового виробництва дає Китай, 1/5 — Індія, важливим районом вирощування рису є Південно-Східна та Східна Азія (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія тощо).

Рис. 2. Основні райони вирощування зернових культур у світі

Технічні культури — сировина для виробництва продовольчих і проми­слових товарів. Бавовник — вирощують переважно у країнах, що розвива­ються (Індія, Пакистан, Бразилія, Єгипет), інші важливі виробники — Китай, США, Узбекистан, Туркменістан, Туреччина. Джут вирощують, в основному, в Індії, Бангладеш, Шрі-Ланці. Більше 1/2 цукру у світі отримують із цукрової тростини (Куба, Мексика, Бразилія, США, Аргентина, Індія, ПАР, Єгипет, Австралія). Головні райони вирощування цукрових буряків — Україна, Росія, Польща, Чехія, Словаччина, ФРН, Франція. З олійних найбільш поширені со­няшник (Росія, Україна, Болгарія, Уругвай, Аргентина) та соя (США, Китай, Росія, Бразилія). Важливими експортними товарами країн Лат

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать