Історія земної кори: проблеми, закономірності, роздуми

ІСТОРІЯ ЗЕМНОЇ КОРИ: ПРОБЛЕМИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ, РОЗДУМИ

Історична геологія, що розшифровує умови й закономірності розвитку земної кори та планети в цілому, є наукою, що активно розвивається. Можливість точно датувати найрізноманітніші події минулого, вивчати вплив космосу на розвиток Землі, пояснювати структурно-геологічні й палеогеографічні перетворення з позицій безупинного переміщення літосферних плит, що з'явилася в середині XX ст., дозволила отримати багато нової інформації, яку ще потрібно остаточно осмислити. З огляду на те, що ця наука вивчає також розвиток у часі біосфери, магматизму, осадконакопичення, зміну палеогеографічних обстановок, коло питань, які вимагають розв'язання, стає надзвичайно широким.

Хотілося б звернути увагу на такий момент: нових публікацій в галузі історичної геології явно недостатньо. Академічні інститути майже не розробляють історико-геологічні проблеми, і це стає завданням в основному вищої школи. Ще один штрих. Упродовж кількох останніх десятиліть з'явилося багато спеціалізованих довідників про речовину земної кори (мінералогічних, петрографічних, про камені-самоцвіти тощо), тектонічних (матеріали з тектонічної термінології), регіонально-геологічних зведень і довідників з території колишнього СРСР, інших країн. А от спеціалізованого довідника з історичної геології немає! І одна з причин цього — різноманіття інформації й відсутність організацій і фахівців, що цілеспрямовано опікуються такими проблемами.

Ми розглянули багато нового матеріалу й не будемо заглиблюватися в пошуки й рішення нових проблем. Розглянемо лише кілька окремих питань, які, можливо, навіть не повною мірою стосуються історії Землі, історичної геології. Поміркуймо вголос над тим, чому геологію як самостійну науку не вивчають у школі, на відміну від аналогічних напрямів природознавства — біології, фізики, хімії, фізичної географії. Серед найменш вивчених сторін історії Землі слід назвати прояв різних форм ритмічності в розвитку земної кори, хоча тут багато цікавого й навіть важливого. І на завершення, торкнемося своєрідної філософської проблеми: чим відрізняється розвиток неживої природи, яку вивчає історична геологія,, від живої, що є предметом біології.

Чому геологію не вивчають у школі?

Дивний парадокс нашої освіти, до якого ми звикли та якого не помічаємо, полягає в тому, що досить активне вивчення в школі фізики, хімії, біології та фізичної географії поєднується з відсутністю в навчальних програмах такого не менш важливого предмета й великого напряму природознавства, як геологія. Навіть астрономія іноді фігурує як шкільний предмет, а на справи земні часу не залишається. І це в країні, де донедавна ще існувало всесоюзне й ряд республіканських міністерств геології, де з 1966 р. відзначається День геолога (в Україні святкування його відновлено з 1995 р.), у державі, яка по праву може називатися геологічною.

Зараз вже важко однозначно назвати причину такого стану речей. Імовірно, тут позначаються традиції, певна відсталість нашого мислення й освіти. Ми звикли до визначеного набору предметів і не хочемо що-небудь рішуче міняти. До речі, і науки природознавства, як не дивно, порівняно нещодавно ввійшли до навчальних програм наших шкіл. У 1892 р. на VIIсесії Міжнародного геологічного конгресу в Санкт-Петербурзі було ухвалено рішення рекомендувати введення в школі геології. І багато країн здійснили цю рекомендацію. На XI з'їзді натуралістів і лікарів Росії, який відбувся в 1901 р. у тому ж Санкт-Петербурзі, було ухвалено рішення ввести викладання природничих наук у середній школі. А ще за дванадцять років до цього міністр освіти Д. А. Толстой на обіді VIз'їзду заявляв, що в правлячих колах панує сильне побоювання, що природознавство може мати "згубний вплив на голови" та "сприятиме зростанню вільнодумства".

У чомусь ці побоювання справедливі. Особливо щодо геології, адже вона більше за решту наук природознавства породжувала мовчазну протидію релігії в Європі й дореволюційній Росії. Саме вона цілком обґрунтовано заперечувала можливість Всесвітнього потопу й розвивала ідеї еволюції. Історія розвитку природи, за твердженнями цієї науки, не укладалася в сім днів творіння й кілька тисяч років для наступного її розвитку, які відводила на це Біблія. Та й сьогодні мало що змінилося, незважаючи на офіційне визнання наукових досягнень. Красномовним підтвердженням такого стану речей є вже сучасне твердження прихильників однієї з ортодоксальних релігійних течій про те, що в числі трьох основних ворогів релігії двоє були геологами. Це Чарльз Лайєль і Чарльз Дар-він (до речі, теж геолог за освітою!), які припускали народження й розвиток природи без допомоги Всевишнього. До речі, третім був Карл Маркс, який у молодості також захоплювався геологією і навіть написав роботу з цієї теми. Крім того, він зазіхнув на право приватної власності, а цього було достатньо для осуду.

У передвоєнні роки в старших класах країни цей предмет існував. Десятикратно видавався підручник "Геологія і мінералогія" М. П. Потьомкіна і В. В. Малинка. Мабуть, це було пов'язане з тим авторитетом, який завоювала геологія, забезпечивши незалежність держави мінерально-сировинними ресурсами, що було дуже важливо в умовах не завжди доброзичливого навколишнього оточення. Чимало сприяли цьому науково-популярні роботи О. Е. Ферсмана, В. А. Обручева й багатьох інших. А в перші післявоєнні десятиліття, на які припав розквіт регіо