Історія геолого-геоморфологічних досліджень Подільських Товтр

Реферат

на тему:

Історія геолого-геоморфологічних досліджень Подільських Товтр

В історії геолого-геоморфологічного вивчення Подільських Товтр за спрямуванням, детальністю досліджень та завданнями, які при цьому вирішувались, виділяємо три етапи. Враховуючи внутрішню неоднорідність кожного з них, вважаємо за доцільне розділяти їх на періоди.

Перший етап (ХІХ – поч. ХХ ст.) характеризується вивченням загальних особливостей геологічної будови та рельєфу пасма. Тут виділяємо два періоди.

1 період (до 1867 р.). У цей час відбуваються перші геолого-геоморфологічні експедиції з вивчення Подільських Товтр, які організували В. Г. Бессер (1828), Е. І. Ейхвальд (1830), Г. Яковицький (1827, 1828, 1830). Діяльність цих дослідників пов’язана з відновленням Вільнюського університету (1803) і відкриттям Кременецького ліцею.

Г. Яковицький подав огляд мінералів, які зустрічаються на Поділлі і Волині, Е. І. Ейхвальд – мінералогічну характеристику Литви, Волині і Поділля. Детальний опис малакофауни з фації піщаних осадків верхнього баденію (пронятинський горизонт за В. Тейсейром, 1900) знаходимо у Ф. Дюбуа-де-Монперо (1831) та Е. Ейхвальда (1830, 1853).

2 період (1867 – 1920 рр.). Це час досить детальних досліджень геологічної будови Товтр. У 1867 р. російський дослідник М. П. Барбот-де-Марні [2] вперше інтерпретував Товтри як рифове утворення, вважаючи їх „бріозоїчними атолами”, складеними переважно моховатками. Він визначив вік рифових вапняків як другий середземноморський (тепер - баденський), а також дав для Поділля віденський поділ неогенових відкладів.

У пізніших роботах низки геологів, і насамперед О. О. Михальського, було достатньо детально для свого часу з’ясовано геологічну природу та вік Товтр. За О. О. Михальським [18], ядро товтрового масиву складене органогенними та уламковими вапняками середземноморського часу, які утворюють бар’єрний риф. О. О. Михальський встановив наявність двох стратиграфічних комплексів рифових відкладів (ІІ серед-земноморського і сарматського), дав опис морфології гряд і фауни, що міститься в породах. Організмами-рифобудівниками у середземноморському рифовому ядрі дослідник помилково вважав корали.

Вивченням галицької частини Товтрового пасма у цей час займалися також польські геологи. Заслу-говують уваги праці А. Ломницького [31] і В. Тейсейра [32]. Обидва дослідники працювали над питаннями стратиграфії, палеогеоморфології та умов формування міоценових відкладів Галичини. На основі аналізу морфології рельєфу В. Тейсейр вперше зробив спробу регіоналізації Товтрової гряди. Він поділив Товтри за особливостями їх геологічної будови і рельєфу на низку пасм: Медобори Залозецькі, пасмо Зубової гори, Дітковецькі Товтри, Збаразькі Товтри, Товтри Луб’янецькі. Від гори Голда до долини р. Збруч Товтри являють собою суцільний велетенський вал, у межах якого В. Тейсейр виділив п’ять паралельних пасом: колодницьке, скалатське, луканське, крутилівське і богутське. Відзначено асиметрію схилів Товтр.

В. Тейсейр також уперше зазначив, що при формуванні так званих “богутських” вапняків (серед-земноморський час) берегова лінія знаходилась на схід, а у фазі вапняків серпулових (сармат) – на захід від Медоборів на приблизно однаковій відстані від рифу. Оолітові вапняки, розташовані на схід від пасма, означають кінець рифового процесу. Звернуто увагу на те, що Медобори супроводжують два типи рифових сарматських острівців (виключно із західного боку), які відповідають підвищенням підсарматської поверхні. В. Тейсейр вважав, що моховаткова рифова фація Медоборів подібна до відповідного моховаткового рифу пермського віку у східній Тюрінгії і свідчить, що у водах нормальної солоності моховатки утворювали породи, подібні до сучасних коралових рифів. Медобори у фауні міоцену були одним з найбільших та найпівнічніших рифових масивів [33].

Дещо пізніше (1913) академік С. Л. Рудницький [21] доповнив і деталізував поділ Товтр, здійснений В. Тейсейром, запропонував для окремих частин пасма нові назви. Медобори Залозецькі він назвав Підкамінськими Товтрами, включивши до них і бічні пасма, складені сарматськими вапняками. Пасмо Зубової гори С. Л. Рудницький назвав пасмом Крайового Каменя. У його складі він виділив два короткі пасма горбів. Наступна ділянка – суцільне пасмо Дітковецьких Товтр – відповідає одиниці, виділеній В. Тейсейром. За долиною р. Ігровиці С. Л. Рудницький окремо виділяє пасмо Зубової гори. Це пасмо суцільне і масивніше від попередніх, для нього характерна асиметрія схилів.

Збаразькі Товтри від пасма Зубової гори відділяє плоска улоговина. В межах Збаразьких Товтр С. Л. Рудницький виділив три пасма. Південно-східну межу цієї ділянки він проводить по лівому березі р. Гнізни, тоді як В. Тейсейр – по долині р. Караванди.

Виділення Луб’янецьких Товтр С. Л. Рудницький вважав необґрунтованим і відносить цю ділянку до складу наступної масивної і суцільної частини Товтр, яку в свою чергу поділяв на Колодницьке, Скалатське і Богутське пасма та Гримайлівські Товтри. Останні об’єднують, виділені В. Тейсейром, луканівське та крутилівське пасма. Окремо розглядалася група бічних товтр, які знаходяться на значній відстані від головного пасма.

Російський геолог і геоморфолог В. Д. Ласкарєв [16] дав детальну характеристику геологічної будови і рельєфу Товтр на фоні сусідніх регіонів, уперше вказав на існування у їхніх межах прохідни