Соціальна сфера громадського життя

Реферат на тему:

Соціальна сфера громадського життя

ПЛАН

1. Поняття суспільства. “Соціальне” та соціальна реальність.

2. Діяльність людей і суспільні відносини як субстанційні категорії соціальної реальності

3. Структура суспільства

4. Ознаки соціальної реальності

5. Висновки

6. Література

1. Поняття суспільства. “Соціальне” та соціальна реальність.

З давніх часів кінцевим напрямом філософських учень були справи громадські, оскільки загальнофілософські настанови були не самоціллю для будь-кого з мислителів, а слугували базою для побудови розумової моделі суспільного життя. Тому в усіх філософських системах минулого соціальна проблематика є наскрізною або, принаймні, кінцевою. Поступово, але також у межах філософії, набувала відносно самостійного значення так звана філософія історії, головне завдання якої вбачали у пошуку прихованого смислу історії, сутності та логіки історичного процесу. Пізніше сформувалось поняття соціальної філософії для позначення тієї частини філософського знання, яка спеціально і з найбільш загальних позицій досліджує якісну своєрідність суспільства, структуру та взаємозв’язок різних компонентів суспільного цілого. Якщо, починаючи з 30-х років ХХ ст., термін “соціальна філософія”, завдяки працям так званих неомарксистів Франкфуртської школи (ФРН), вживався головним чином на Заході, то останнім часом він став широко вживаним серед фахівців і в нашій країні. Із середини XIX ст. поруч з соціальною філософією складалась ще одна дисципліна, яка досліджує суспільство, - соціологія. Вперше термін “соціологія” запровадив у 1824 р. французький філософ позитивістської орієнтації Огюст Конт (1798-1857), визнаний пізніше засновником соціології як науки. Ужив він його у смислі “соціальної фізики” як нової позитивної соціальної науки, науки про сумісне життя людей. Однак предмет нової науки довгий час залишався невиразним. І хоча досі немає загальноприйнятого розуміння предмета соціології, все ж це не говорить про те, що серед учених нема більш-менш схожих поглядів на специфіку соціології. Частіш за все у визначенні цієї науки її предмет зводиться до взаємодії людей. Ось деякі приклади.

Люди відрізняються від інших природних істот зокрема тим, що мають свідомість. Це значить, що людські вчинки творяться свідомо. Проте з цього не випливає, неначе всі фактичні результати, наслідки вчинків наперед свідомо визначені людьми. Соціальні результати – як правило, опосередковані, побічні «продукти» людської діяльності, тої, яка безпосередньо цілеспрямована на зовсім інше - на забезпечення життя, відтворення його умов. Люди діють, будучи заклопотаними насамперед задоволенням своїх матеріальних потреб. Прямуючи до їх задоволення, вони менш за все замислюються про природу своєї соціальності (суспільності), про її підтримку, про її типи і форми, про те, як вона складається, під впливом яких факторів змінюється. Саме такий, здебільшого побічний, результат діяльності людей і цікавить соціальну філософію. Ближній соціальний результат може бути й заздалегідь спланованим, свідомо досягнутим, але більшість результатів (особливо віддалених) у вигляді форм, типів соціальності, механізму їх функціонування складались і складаються як побічні наслідки людської життєдіяльності.

Певного пояснення потребує вираз “системна єдність”, який походить від уявлення про “систему (з грец. σύστήμα – з’єднання.). Великий внесок у загальну теорію систем належить канадсько-американському вченому австрійського походження Людвігу фон Берталанфі (1901-1972), який вказував: “Теоретики системного аналізу згодні в тому, що поняття системи не обмежується матеріальними явищами і може бути пристосованим до будь-якого “цілого”, яке складене з “компонентів”, що взаємодіють.”¹ (¹ Людвиг фон Берталанфи. Общая теория систем – критический обзор//Исследования по общей теории систем. М., 1969. С. 61.)Тут згадано про такі складові характеристики системи як елементи (компоненти) об’єкта, їх взаємодію і результуючий ефект взаємодії - цілісність об’єкта. До цього можна додати не менш класичне загальне розуміння системи, яке наведено іншим американським вченим Расселом Акофом: “Термін “система” використовується для позначення широкого класу явищ. Ми говоримо, наприклад, про філософські системи, системи чисел, системи зв’язку, системи управління, системи освіти, системи зброї. Деякі з них є концептуальними конструкціями, інші – фізичними сутностями. Початково, в широкому смислі й не дуже точно систему можна визначити як усяку сутність, концептуальну або фізичну, яка складається з взаємозалежних частин.”Базуючись на узагальненнях досягнень у сфері системних досліджень, зроблених свого часу Блаубергом І.В. і Юдіним Е.Г., виділимо характеристики, якими відзначаються об’єкти системної якості:

· Цілісність. Ця характеристика вказує на те, що система протистоїть своєму оточенню (середовищу), і що властивості й функції елементів системи визначаються їх місцем у межах цілого.

· Зв’язки. Цілісність забезпечується системотворчими зв’язками, тому при системному аналізі першочергову увагу звертають на вилучення таких зв’язків .

· Структура і організація. Цими поняттями виражається упорядкованість системи і її спрямованість, що забезпечується усталеністю зв’язків.

· Управління - різноманітні за формою і “жорсткістю” способи зв’язку рівнів