Українське слово

Українське слово... Ніжне і ласкаве, міцне і жорстоке. Воно прийшло до нас крізь століття, щоб розраджувати, втішати, зігрівати душу, збурювати, вчити небайдужості до інших, піднімати на боротьбу, відстоювати свою самобутність та незалежність.

Серед найяскравіших імен на українському літературному небосхилі мені найближчі імена покоління шістдесятників. Серед них такі, як, наприклад, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Василь Стус. Це була надзвичайно яскраво обдарована молодь. У своїх поетичних творах вона таврувала пропаганду класової ненависті, підносила загальнолюдські ідеали, зверталася до традицій власного пригнобленого народу, його напівзабутої історії, боролася з русифікацією. Сміливо та дзвінко лунають рядки видатного українського письменника Василя Симоненка:



Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!



А хто ще з поетів так збентежить, схвилює душу, як бентежить її своєю прекрасною поезією Ліна Костенко?



Трагічна мово! Вже тобі труну

не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшся гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

з твоїх принижень — не з твоєї величі!



Вивчайте ж українське слово, любіть його та поважайте, збережіть його для своїх нащадків.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать