Цінові обмеження для окремих видів діяльності

Чинне законодавство в Україні надає суб'єктам господарювання повну свободу у виборі цінової політики: вони мають право самостійно вирішувати, за якою ціною реалізовувати той чи інший товар, можуть здійснювати розпродажі та знижки на товар, що реалізується, а можуть і встановлювати нічні націнки на певну продукцію.

Разом із тим щодо реалізації окремих видів товарів (послуг) законодавець зобов'язує підприємців дотримуватися певних обмежень.

Перелік використаних документів

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що значно впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Законом N 507 установлено, що Кабінет Міністрів України уповноважений:

– забезпечувати здійснення державної політики цін;

– визначати перелік продукції, товарів та послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління (за винятком сфери комунікацій);

– визначати повноваження органів державного управління у сфері встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами (тарифами).

Повноваження, надані КМУ, узгоджуються з Конституцією, стаття 116 якої покладає на цей орган обов'язки щодо забезпечення цінової політики.

Керуючись наданими повноваженнями, КМУ затвердив постанову N 1548, якою встановив повноваження відповідних органів у сфері регулювання цін. Зокрема, у цьому документі визначено повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольських міських державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Тому цілком справедливо стверджувати, що наведений у постанові N 1548 перелік товарів, ціни на які підлягають регулюванню органами виконавчої влади і виконавчими органами міських рад (лист Держкомпідприємництва від 14.03.2002 р. N 2-222/1432), є повним та вичерпним.

У свою чергу, місцеві органи влади, керуючись наданими повноваженнями, затвердили регіональні документи, спрямовані на регулювання цін і тарифів на товари та послуги, включені до зазначеного вище переліку.

Торгівля лікарськими засобами

Відповідно до абзацу шостого п. 12 постанови N 1548 місцевим органам надано повноваження встановлювати граничні торговельні націнки (надбавки) на лікарські засоби та вироби медичного призначення, зазначені в переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, у таких розмірах:

– при реалізації населенню через аптечну мережу – не вище 35 % оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок;

– при придбанні державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти – не вище 10 % оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок.

Це обмеження потрібно розуміти так.

1. Граничні торговельні націнки встановлюються тільки щодо лікарських засобів та виробів медичного призначення, унесених до Переліку N 480/294.

Виходить, що при реалізації лікарських засобів вітчизняного та імпортного виробництва, не внесених до Переліку N 480/294, суб'єкти господарювання можуть застосовувати вільні ціни і не дотримуватися зазначеного обмеження.

Однак, як показує практика, не рідкі випадки, коли місцеві органи перевищують свої повноваження і встановлюють граничний рівень торговельної надбавки (націнки) не лише на лікарські засоби та вироби медичного призначення, наведені в Переліку N 480/294, а взагалі на всі лікарські засоби.

2. Головна проблема, що постає перед суб'єктами господарювання, які здійснюють торгівлю лікарськими засобами та виробами медичного призначення, включеними до Переліку N 480/294, полягає у визначенні оптової ціни виробника.

Справа в тому, що на сьогодні в чинному законодавстві відсутнє визначення оптової ціни виробника. Офіційні роз'яснення щодо порядку визначення цін на лікарські засоби викладено в листах Мінекономіки від 19.04.2002 р. N 32/5-5/342, від 16.10.2002 р. N 32/5-5/955, від 13.01.2003 р. N 32/5-5/35.

Так, Мінекономіки відзначає, що при вирішенні цього питання суб'єктам господарювання необхідно враховувати вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. N 996-XIV і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом від 20.10.99 р. N 246, згідно з яким придбані запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, що включає, крім інших фактичних витрат, суми, сплачувані згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків.

І далі Мінекономіки уточнює, що формування фіксованих (регульованих) цін аптечні заклади мають здійснювати шляхом застосування граничних торговельних надбавок до фактичної ціни продажу виробника, що є оптовими цінами виробників, зафіксованими в бухгалтерських документах.

З аналогічним роз'ясненням виступала також Держінспекція з контролю за цінами (лист від 27.02.2004 р. N 32/5-5/303), яка стверджувала, що граничну торговельну надбавку слід розраховувати від фактичної відпускної ціни виробника, що може відрізнятися від опт