Податкова застава як спосіб забезпечення виконання податкового обов язку

У попередньому розділі дисертаційного дослідження було зазначено, що чинне податкове законодавство не містить норми, якою було б закріплено вичерпний перелік способів забезпечення виконання податкового обов’язку. Проте аналіз чинного законодавства, а також використання порівняльно-правового методу наукового пізнання дозволяє віднести податкову заставу до числа способів забезпечення виконання податкового обов’язку.

Податкову заставу в законодавстві України було запроваджено указом Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” від 4 березня 1998 р. №167/98. Відповідно до пункту 1 цього Указу податкова застава визначалась як спосіб забезпечення погашення платником податків податкової заборгованості. Податкову заставу було запроваджено з метою забезпечення своєчасного і повного надходження податків і зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, зміцнення податкової та платіжної дисципліни, а також підвищення відповідальності платників податків за виконання своїх обов’язків перед бюджетами та державними цільовими фондами [141].

Прийняття 21 грудня 2000 р. Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який містить ст.8 “Податкова застава”, зумовило необхідність впорядкування наступництва нормативно-правових актів, які регулюють відносини з приводу правового режиму активів, що перебувають у податковій заставі. Відповідно до п. 19.1. ст. 19 зазначеного Закону ст. 8 набрала чинності з 1 жовтня 2001 р. З метою деталізації норм ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” наказом Державної податкової адміністрації України від 28 серпня 2001 р. № 338 було затверджено Порядок застосування податкової застави органами державної податкової служби [133]. Пунктом 8.1. розділу 8 “Прикінцеві положення” зазначеного Порядку встановлено: “якщо активи боржника за станом на 30.09.2001 року вже перебувають в податковій заставі відповідно до Указу Президента України від 04.03.1998 р. №167 “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами”, то до них застосовується процедура, передбачена Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 №941” [149].

Не зупиняючись на ретельному дослідженні співвідношення норм зазначених нормативно-правових актів, зосередимо увагу на важливій теоретичній проблемі, яка має й конкретні практичні аспекти. Податкові органи були змушені вирішувати проблему колізії норм Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби, який було прийнято з метою практичного виконання ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та норм Порядку звернення стягнення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платника податків (крім фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності) та реалізації такого майна”, який було прийнято на підставі Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” від 4 березня 1998 р. №167. Дія цього Указу відповідно до п. 19.2. ст. 19 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” припиняється з дня набрання чинності відповідними статтями цього Закону. З цього приводу Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності в листі від 25 грудня 2001 р. № 06-10/749 [174] визначив власну позицію щодо неможливості використання норм постанов Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. № 940 та 941 при регулюванні відносин з приводу активів, що перебувають у податковій заставі, оскільки зазначені постанови були видані на виконання Указу Президента України від 04.03.1998 р. №167. Але чинне законодавство України не містить норми, яка б визначала недійсність підзаконних нормативно-правових актів, що були видані на підставі акту, що втрачає чинність. Тобто припинення дії Указу Президента України від 04.03.1998 р. №167 не тягне припинення чинності постанов Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. № 940 та № 941.

Ми вважаємо, що зміст п. 8.1. Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби містить положення, закріплення якого виходить за межі компетенції Державної податкової адміністрації України у сфері нормотворчої діяльності. Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” Державна податкова адміністрація України видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування. Проте, поширюючи на активи, що перебувають у податковій заставі, процедуру, передбачену Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. № 941, Державна податкова адміністрація України фактично обмежила дію норм Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки, починаючи з 1 жовтня 2001 р. всі правовідносини з приводу податкової застави регулюються саме зазначеним Законом, незалежно від дати виникнення пра