Особливості справляння податку з транспортних засобів

Особливості справляння податку з транспортних засобів

1. Платники податку

Згідно зі ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів фізична (в тому числі іноземець або особа без громадянства) або юридична особа (в тому числі іноземець) визначається платником податку за умови, що така особа є власником зареєстрованого в Україні транспортного засобу, визначеного як об'єкт оподаткування ст.2 цього ж Закону. Таким чином, особи, які є орендарями, лізингоотримувачами, держателями застави (заставодержателями) з правом користування та інші користувачі транспортних засобів не є платниками податку.

Щоправда, нерідко податкові інспекції намагаються замінити поняття права власності фактом знаходження транспортних засобів на балансі підприємства (особливо за угодами про лізинг), посилаючись на положення ч.3 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів щодо подання "... на основі бухгалтерского звіту (балансу) розрахунку су ми податку... ". При цьому увагу податківців можна привернути до положень ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів, які чітко встановлюють: ". . які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби... ". Крім цього, в ч. і ст.10 Закону України "Про лізинг від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР (далі - Закон про лізинг) чітко зазначено: "Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця". До того ж договір лізингу може передбачати можливість викупу об'єкта лізингу до закінчення строку, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Таким чином, лізингоодержувач не є платником податку з власників транспортних засобів. Але й лізингодавець, у випадку фінансового лізингу, не є платником податку з власників транспортних засобів, оскільки розрахунки зі оплати податку подаються "на основі бухгалтерського звіту (балансу)", а відповідно до абз.2. ч.1. ст.9 Закону про лізинг "майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача". Зазначене підтверджується І листом ДПА України "Щодо сплати податку з власників транспортних засобів" від 8 липня 2002 р. № 10627/7/17-0317-110, в останньому реченні абз.4 якого зазначено: "Тобто цей податок сплачується за власні транспортні засоби, що знаходяться на балансі підприємств... ".

У випадку оперативного лізингу транспортні засоби, що є об'єктами лізингу, залишаються на балансі лізингодавця, право власності також належить лізингодавцю, а тому саме він виступає платником податку, звісно якщо на нього не поширюються вимоги податкового законодавства щодо пільг або якщо він не є суб'єктом спеціальних режимів оподаткування. Іноді договори лізингу містять положення щодо зобов'язання лізингоодержувача сплачувати всі пов'язані з майном, що є об'єктом лізингу, податки та інші обов'язкові платежі. Такі положення договорів є не чинними як такі, що суперечать ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів, ст. ст.1, 4, 9, 17 Закону про систему оподаткування.

Частковим вирішенням як для лізингодавця у випадку оперативного лізингу, так і для орендодавця у випадку оренди є включення суми податку до суми плати за користування об'єктом лізингу (до суми орендної плати), оскільки, згідно з пп.5.2.5. Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування", відносяться до складу валових витрат підприємства". Щоправда, в цьому випадку, трохи збільшаться зобов'язання з оплати податку на додану вартість (в залежності від формулювання положень договору на 1/5 або 1/6 від суми включеного податку з власників транспортних засобів).

Ще один важливий момент, пов'язаний з правом власності, стосується сплати податку платниками - юридичними особами після відчуження транспортних засобів протягом року. Про що, власне, йдеться? Йдеться про різне розуміння положень ч.2 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів суб'єктами господарювання та податковими органами. Адже останні намагаються тлумачити положення згаданої статті як такі, що зобов'язують платника - юридичну особу сплачувати податок, навіть після відчуження такого транспортного засобу (Лист ДПАУ від 7 червня 2001 р. № 7549/7/17-0517).

Проаналізуємо положення ч.2 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів: "Перерахунки юридичними особами розміру податку у зв'язку з перереєстрацією транспортних засобів, визначених цим Законом, протягом даного року не провадяться". Враховуючи положення ст.1 Закону, в якій йдеться про право власності на транспортні засоби як необхідну передумову визнання особи платником податку, можна дійти висновку, що юридична особа не зобов'язана у будь-який спосіб уточнювати розмір своїх податкових зобов'язань і аж ніяк не є платником податку.

Аналогічну позицію зайняв і Вищий господарський суд України. В своєму оглядовому листі "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про податки" від 23 листопада 2001 року № 01-8/1271 йдеться саме про таку ситуацію. Так, в абз. б п.6 згаданого листа містяться позиції щодо оцінки чинного законодавства про податки: "Арбітражним судом встановлено, щ