Ринок акцій

Ринок акцій

Сучасна система змішаної економіки може розглядатися як сукупність ринку товарів та послуг, які, з одного боку, певним чином пов'язані між собою, з іншого — мають ознаки специфічності, що виявляється в особливостях функціонування та, відповідно, в тих відносинах, які формуються в рамках цих ринків.

У визначеній сукупності одне з найважливіших місць, насамперед за силою впливу на ринки та економічну систему в цілому. Через нього відбувається залучення грошових коштів до всіх секторів економічної системи та розподіл їх серед конкретних суб’єктів, котрі діють, як відомо, не е економічним ресурсом. Проте наявність грошових коштів е обов'язково є передумовою для придбання товарів як ресурсного, так і кінцевого призначення. Підприємства й домогосподарства власні гроші заробляють, перш за все, за рахунок продажу своїх товарів та послуг (зокрема, трудових).

Рис. 1.1. Фінансовий ринок у системі кругообігу ресурсів, кінцевих товарів та грошей

Пряме направлення коштів може відбуватися за такими варіантами базових умов:

1. Передача грошей під зобов'язання повернення їх та виплати процентів у певні терміни, що оформлюються у вигляді боргового цінного папера — облігації.

2. Передача коштів господарському (акціонерному) товариству в обмін на пайовий цінний папір — акцію, що засвідчує майнові права її власника на певну частку капіталу підприємства.

Непряме направлення коштів передбачає участь у переміщенні коштів посередників фінансового ринку — спеціальних інститутів, які утворюють його інфраструктуру. Вони спочатку акумулюють тимчасово вільні кошти домашніх господарств та підприємств, а потім здійснюють розміщення їх шляхом надання грошових позик, придбання цінних паперів тощо. До інфраструктурних інститутів фінансового ринку треба віднести, в першу чергу, комерційні банки, інвестиційні компанії (фонди), пенсійні фонди, страхові компанії.

Виходячи з реального існування - в рамках фінансового ринку принципово різних економічних технологій передачі грошових коштів, доцільно виділити такі його структурні елементи.

1. За ознакою відносин, які із самого початку встановлення їх передбачають повернення (неповернення) грошових коштів першому власнику:

—ринок позик (ринок банківських позик та ринок облігацій);

—ринок акцій.

2. За ознакою оформлення (неоформлення) спеціальних грошових документів, які можуть мати само стійний обіг:

— ринок банківських позик;

— ринок цінних паперів (акцій, облігацій тощо). Наведені способи визначення структурних елементів

фінансового ринку, безумовно, не вичерпують можливі підходи до його структуризації. Зокрема, можливо, найпоширенішим підходом до визначення структури фінансового ринку є виділення його елементів за ознакою тривалості періоду, на який здійснюється передача коштів від одних суб'єктів до інших. Відтак фінансовий ринок, як правило, поділяють на ринок грошей та ринок капіталів з подальшим виділенням їх елементів. При цьому у багатьох випадках автори не вважають за доцільне вказати на можливість існування й інших способів визначення структури фінансового ринку. Проте дуже важко уявити, що для дослідження найбільш важливих аспектів функціонування різних секторів фінансового ринку треба ґрунтуватися на його поділі за ознакою тривалості передачі коштів від одних суб'єктів до інших, а не за ознакою, скажімо, змін у відносинах власності.

Дискусія щодо ролі способів структуризації фінансового ринку має значення для досягнення більш чіткого визначення особливостей економічних відносин, закономірностей поведінки суб'єктів в тому або іншому секторі економіки, але вона не пов'язана із з'ясуванням місця ринку акцій у сучасній економічній системі. Щодо останнього, то тут треба зазначити, що ринок акцій є складовим елементом ринку цінних паперів, який, у свою чергу, утворює одну з найважливіших підсистем фінансового ринку. Ринок акцій не представляє відносин позики, він є сферою відносин фінансового ринку, що формуються при поділі власності на капітал; тут існують відносини співволодіння капіталом акціонерного товариства. Ринок акцій, таким чином, є системою економічних відносин, пов'язаних з отриманням, використанням і відчуженням прав пайової участі у капіталі підприємства.

Акція виступає як об'єкт відносин. В економічній і юридичній літературі вона звичайно трактується як! різновид цінних паперів. Відомий дослідник цінних паперів М. Агарков вважав, що теоретичне вивчення поняття цінний папір розпочалося у 1870-х рр. в Німеччині (Тьол). Його активно продовжили інші представники цієї країни (Бруннер), а також Швейцарії, Італії, Франції (Якобі, Хубер, Віванте та інші).

У кінці XIX — на початку XX ст. склалося поняття цінній папір, згідно з яким він визначався як документ, пред'явлення якого є необхідним для здійснення вираженого в ньому права. Це право, як зазначалося, може носити: зобов'язальний характер (облігації, векселі, інші); майновий з одночасним зобов'язанням (розпорядчі товарні документи); членський (акції). Загальний перелік видів паперів, що відносилися до категорії цінних, мав досить об'ємний вигляд. Одночасно треба підкреслити, що наукове визначення цінного папера розглядалося як досить складне завдання; деякі вчені вказували на недостатнє наукове, практичне та законодавче обгрунтування цього поняття.

Час, що минув, не дуже сильно змінив наукові й законодавчі уявлення про суть цінних паперів. Так,