Відчуття поняття про відчуття загальна характеристика відчуттів форми переживання

Реферат з психології

Відчуття : п оняття про відчуття , загальна характеристика відчуттів, форми переживання

1. Відчуття.

1.1. Поняття про відчуття.

Протягом всього свого життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів.Відчуття – це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб”єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже у нас різні смаки, оцінки, відчуття. Якісні характеристики відчуттів залежить від багатьох факторів: набутого досвіду, емоційного стану та самопочуття, діяльності аналізаторів кожної особистості тощо.

Відчуття – це суб”єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпоснрнднього впливу на наші органи чуття.

Пізнавальний процес починається з чуттєвого пізнання, яке є його першим, вихідним етапом: Геракліт (бл. 544-484 рр. до н. є.) вважав, що очі “ більш точні свідки, аніж вуха”, тому й основну роль відводив зору, хоча наглолшував, що споглядаючи, іноді помиляються. Це пояснюється тим ,що є назовні, на поверхні, і аж ніяк не проникає в сутність існуючого. Хоча, на думку Гете,”...хто не довіряє відчуттям, той дурень і неминуче перетвориться на споглядача, відчуття не одурюють, одурюють судження”.

Французький філософ П. Гасенді (1592-1655 рр.) зазначав, що відчуття – це єдине джерело пізнання. Як же відбувається цей процес? Відповідь знаходимо у давньогрецьких філософів Емпедокла (бл. 490-430 рр. до н. є.) та Анаксагора (бл. 500-бл. 428 рр. до н. є.). відчуття виникають внаслідок прямого контакту органів чуття з об”єктом зовнішнього світу. До речі. Саме це визначення й лягло в основу трактування феномена, яким ми користуємося й сьогодні в певній модифікації. У своєму вченні Анаксагор і Емпедокл намагалися охарактеризувати властивості відчцттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, що протилежне пізнається через протилежне, різне-через різне. На нашу думку, це поняття “асоціації” та “контраст відчуттів” у сучасному тлумаченні.

Зір може сприймати об”єкт лише в межах певних розмірів, а слух вловлює звуки відповідної висоти тощо, тобто відчуття мають пороги чутливості.

Значення чутливості оцінювалося належно впродовж віків. Окремі вчені навіть дещо перебільшували його. Англійський філософ Т. Гоббс (1588-1679 рр.) стверджував: “Немає жодного поняття в людському розумі, яке б не було породжене первісно, цілком або частково в органах чуттів”. Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704 рр.) вістоював думку, щовсі знання ми отримуємо через відчуття. Від народження душа дитини – “чиста дошка”, на яку життя наносить свої позначки. З ними погоджується німецький філософ В. Лейбніц (1646-1716 рр.). він стверджує, що нічого немає в розумі, що б не пройшло раніше через чуття, окрім самого розуму. Отже, чуттєвє пізнання є надзвичайно важливим, бо виступає передумовою раціонального пізнання.

Чуттєвий досвід – це живлення для нашого мозку. Відомий дослідник К. Борхгревінік розповідав, що перебуваючи в Антарктиді, полярники відчували “сенсорний голод”. “Нам не вистачало світла, руху, повітря. Ми мовби старіли на очах один одного”.

Щоб запобігти “сенсорному голоду”, який відчувають паціенти, перебуваючи в лікарнях (білі стіни,білі халати, все довкола сіре), збагачують кольорову гаму обладнання, інтер”єру. Однак сенсорне перевантаження теж має певні недоліки.

В одному з міст штату Нью-Джерсі уже понад сто років існує традиція кожну неділю оголошувати “тихим днем”. У цей день повністю заборонений рух транспорту по вулицях, вулиці перегороджують важкми чавунними ланцюгами. Наші органи чуття час від часу потребують відпочинку.

1.2. Загальна характеристика відчуттів.

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на аналізатор. Будь-який аналізатор має рецептор ( периферійний відділ), що перетворює енергію подразника на нервовий процес; аферентні (доцентрові) й еферентні (відцентрові) нерви, які з”єднують рецептор із певною ділянкою кори мозку;мозкову ділянку (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається аналіз нервових імпульсів.

Мозкова ділянка аналізатора складається з ядра, в якому скупчено рецепторні клітини, і периферійноїчастини, тобто розсіяних на інших ділянках кори нервових клітин. Ядерна зона аналізатора виконує тонкий аналіз і синтез, наприклад розрізнення кольору світла. Розсіяні клітини здійснюють грубий аналіз і координують взаємодію різих аналізаторів.

Глибоке вивчення кори головному мозку дало змогу чітко встановити локалізацію в ньому різних видів чутливості. Так, “представництво” зорових відчуттів зосереджено в потиличних ділянках кори головного мозку, слухових – у середній частині скроневої звинини, тактильних – у задній центральній звивині.

Щоб виникло відчуття, необхідна робота всього аналізатора. При подразненні рецептора виникає нервовий імпульс, який по аферентному нерву передається у відповідний корковий центр. Після перероблення в мозкових центрах збудження передається по еферентному нерву і проявляється в рухових діях рецептора. Безпосередній контакт рецептора з предметом, що діє на нього, спричиняє аферентні збудження, що знову надходять у мозкові центри, обро