Філософія епохи Відродження. Середньовічна філософія

Реферат

по філософії

Філософія епохи Відродження. Середньовічна філософія

План

I. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

1. Патристика

2. Рання схоластика

3. Пізня схоластика

II. ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

1. Вчення про людину раннього Відродження

2. Натурфілософія Відродження

3. Соціальна філософія Відродження

I. Середньовічна філософія

V - XV вв. у історії Європи прийнято називати середньовіччям або феодалізмом (від латинського feodum - маєток). Феодальні держави проходили, як правило, через ряд стадій від політичної роздробленості (маєткові держави) через обмежену монархію до абсолютної монархії (самодержавству). І проте суспільні стосунки феодалізму при всій різноманітності їх форм в різних країнах і в різний час характеризувалися загальними рисами: це власність феодалів на землю і інші засоби виробництва, на селян – землеробів, що знаходяться в кріпосній залежності, а також правом феодалів здійснювати державну владу на своїй території. Для феодалізму було характерне також всесилля церкви у всіх сферах суспільного життя. Всі суспільні стосунки, починаючи від політичних і кінчаючи міжособовими, були пройняті релігійними мотивами. Вся культура средвековья була спрямована увись, від землі до піднебіння. Філософія також виявилася підлеглій релігії. Ці форми підпорядкування філософії релігії мінялися разом з еволюцією феодалізму. Отже в історії середньовічної філософії прийнято розрізняти патристику, ранню схоластику і пізню схоластику.

1. Патристика

Середньовічна філософія починається з патристики (від латинського pater - батько) – учення отцов церкви періоду формування і прийняття на Никєєвськом (325) соборі догматів християнства і біблейських текстів. Представники патристики Тертулліан (близько 150-222), Климент Александрійський (150-215), Оріген (185-254) та інші, відстоюючи догмати християнської релігії, затверджували несумісність релігійної віри з античною філософією, що апелює до розуму. Принцип примату (першість) віри над розумом Тертулліан виразив в гранично лаконічному афоризмі «Вірую, тому що абсурдно». Починаючи з 2-ой половини V ст до VII-VIII вв. патристика виступає вже як філософія ранньофеодального суспільства. Особливо великий вплив на її розвиток зробив Августин (354-430). Він вже не настільки категоричний в оцінці еллінської культури і мудрості зокрема, хоча і підкреслює примат віри над розумом. «Без віри, - говорив він, - немає знання, немає істини». Та все ж він прагнути апелювати до розуму. Так, він будує онтологічний доказ існування бога. Суть його така: з того, що бог мислиться як сукупність всієї досконалості, ми повинні приписати йому і атрибут існування, а значить бог існує.

Цей доказ до цих пір грає важливу роль в теології і релігійній філософії.

Бог, по Августину, створив світ ні з чого по своїй добрій волі. Світ не- однорідний і є ієрархією істот, висхідних до бога. На цих ієрархічних сходах людина займає особливе місце. Лише він має душу. Вона створюється богом у момент народження людини, безсмертна і вільна. Вона несе весь вантаж відповідальності перед богом за земні справи людини після його смерті. Тому душа має бути предметом особливої турботи людини і весь сенс його земного життя полягає в порятунку душі. В той же час, по Августину, все, що робить чоловік, робить через його душу бог (з цієї тези Августина логічно витікає проблема теодиции – морального виправдання бога). Над людьми панує божественне визначення. Воно є джерелом двох протилежних царств: божого і земного. Перше – втілено в церкви, а друге – в світській владі. Їх боротьба завершиться перемогою церкви. Отже по Августину, верховенство церковної влади наказане самим богом. Це положення Августина використовувалося в боротьбі пап проти світських феодалів.

Учення Августина зробило величезний вплив на подальший розвиток християнської теології. І цей вплив не слабшає і сьогодні.

2. Рання схоластика

Рання схоластика (XI-XII вв.) була викликана новим підйомом культури, що почалося в ХI ст Назва схоласта сталася від латинського scholastica – вчена бесіда, школа. Спочатку при дворі Карла Великого, а потім в багатьох інших містах стали виникати світські школи. Підривши монополії церкви в області освіти став загрожувати її безроздільному духовному впливу в суспільстві. І аби зберегти його, ідеологи церкви змусили філософію своїми вустами проповідувати богослів'я, як точно виразився Петро Доміан (1007-1072), перетворили філософію на «служницю богослів'я». Але світська освіта, що апелює до логіки, неминуче привела до проблеми раціонального обгрунтування християнства. Рання схоластика прагнула зробити це, орієнтуючись на учення Платона і неоплатонизм. З аристотелизма використовувалася лише логіка. Поляризація думок відносно вчення Платона про світ ідей привела до формування реалізму і номіналізму.

Реалізм, яскравим представником, якого був Ансельм Контерберійський (1035-1109), стверджував, що загальні поняття мають реальне існування, і передує речам. З цього положення він прямо виводив існування бога.

Номіналізм, який відстоював Росцелін (рід близько 1050 р. рік смерті невідомий) і ін. в протилежність реалізму прагнув обгрунтувати протилежну точку зору: «универсалии» - загальні поняття не існують не залежно від людської свідомості. Вони суть загальні, імена, що повідомляються речам. З цього положення

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать