Головні критерії гедонізму

Зміст

Вступ

Розділ І. Кіренська школа - першопочаток гедонізму в етиці. Головні критерії гедонізму

Розділ ІІ. Філософська система Епікура, як торжество гедоністичної етики. Докладна розробка категорій гедонізму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Приємність (задоволення) – це відчуття, переживання, яке супроводжую людину, коли вона отримує те, до чого прагнула, коли її потреби і бажання задоволенні.

З біологічної точки зору, роль страждання і задоволення визначається тим, що вони виконують адаптивну функцію: задоволення стимулює активність, яка відповідає потребам організму; відсутність же задоволення і страждання, навпаки – блокують дії. З психофізіологічної точки зору, задоволення (приємність), як результат задоволення потреб важливий тому, що воно супроводжує зменшення і згасання внутрішньої напруги (фізичної та психічної), сприяє відновлення життєво важливих функцій організму.

В цьому плані задоволення – це благо. Звідси і витікає нормативна позиція, згідно з якої стан задоволення (приємності) – є ідеальним для організму, і людині треба робити все для досягнення цього стану.

В етиці така позиція називається гедонізмом (від грец. насолода). В основі гедонізму як системи поглядів і способу життя лежить уявлення про те, що намір досягнути приємності і уникнути страждань – є головним змістом людських дій, основою для щастя.

Вся мораль гедонізму виражається в двух головних поняттях: насолода – приємна. „Наслаждение составляет цель человеческой жизни, и добром является все, что доставляет наслаждение и ведет к нему”. Ця формула була згодом переведена в імператив поведінки: „Поступай всегда так, чтобы ты по возможности мог непосредственно удовлетворять свои потребности и испытывать как можно большее (по интенсивности и длительности) удовольствие”.

С морально-філософської точки зору, гедонізм – це етика насолоди. Насолода, приємність виступають як принципи, цінність в них не просто визнається і приймається. Бажання насолоди – взагалі, визначає ієрархію життєвих цінностей індивіда. Тобто назвавши добром -- насолоду, гедонік свідомо діє для досягнення насолоди, яка в його свідомості – асоціюється з поняттям добра. У зв’язку з цим постає питання, чи може бути насолода, принцип приємності, фундаментальним моральним принципом?

Є дві найбільш поширені відповіді на це запитання:

- перша –позитивна (кіренаїкі);

- друга – дана епікурейцями, які почали дещо скептично ставитися до „тілесних” приємностей, наголошуючи на „духовних”.

Проте як свідчить доробок філософів, етиків, не можливо сформувати критерій істинних насолод, насолод які є прийнятними, а які – ні. Оскільки встановлення критерію прийнятності означає в першу чергу його обмеженість, підпорядкування зовнішньому стандарту, і як наслідок – відмова від його пріоритетності. Це твердження базується на тій гуманістичній точці зору, згідно з якої будь-яка насолода допустима, прийнятна, якщо із-за неї індивід не порушує виконання своїх обов’язків (це стосується також сприянню благу інших людей, обов’язок духовно самовдосконалюватись), а отже не зазіхає на права інших людей.

Таким чином, предметом нашого дослідження є етика гедонізму, гедонізм як етичний принцип, дослідження його основних категорій, філософських систем у надрах який він виокремився і сформувався, а саме дослідження гедоністичної етики кіренаїків та епікурейців.

Розділ І. Кіренська школа – першопочаток гедонізму в етиці. Головні критерії гедонізму

Арістіп з Кірени вважається засновником школи, яка від його батьківщини взяла назву кіренайської і стала основою, початком реалізації принципу гедонізму. Датами життя він був наближений до Платона. Спершу Арістіп пізнав погляди Протагора, потім проникся ідеями Платона, став його учнем, але в багатьох пунктах залишився вірний доктрині софістів. Арістотель називає його софістом: він давав для цього підставу як своєю доктриною, так і мандрівним способом життя; крім того, він був першим із Сократових учнів, який повернувся до звичаю софістів брати плату за навчання, вів життя людини двірської і світської. Оповідки, які ходили про нього в античності, представляли його як опортуніста й сервіліста і зокрема протиставляли його поведінку сповненій гідності поведінці Платона, з яким він зустрівся при сицилійському дворі. Свою доктрину він витворив рано, ще за життя Сократа і жив згідно з нею, застосовуючи гедонізм на практиці.

Від Сократа і софістів Арістіп навчився, що практичні справи важливіші від теоретичних. І тому легковажне ставлення до знання і невіра в них відзначали кіренаїків так само, як кініків. Знання вони розглядали цілковито в дусі Протагора, як подаване виключно чуттями і повністю відносне. До того ж, вони обмежували його ще й у дусі суб'єктивізму: ми пізнаємо тільки власні стани, а не речі, які викликають ці стани.

Звідси вже було природно перейти до його етики. Нам відомі тільки наші стани, а вони або приємні, або прикрі, і це єдині їхні властивості, які дають підставу, щоб між ними вибирати. І насправді ми клопочемося завжди й тільки про приємність, а от прикрості уникаємо. Тож приємність — єдине благо, а прикрість — єдине зло. Цю позицію, яка походить від грецького терміну, що означає приємність, прийнято називати гедонізмом. Арістіп був, мабуть, найрішучішим і найбезкомпроміснішим гедоністом, якого знає історія етики. Те, що він, одначе, міг іменувати себе сократиком, мало пі

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать