Природне й суспільне в людині

Являючи собою істоту соціальну, людина разом з тим є частиною природи. Із цього погляду люди - особливий вид Homo sapiens, а отже, людина виявляється істотою біологічною.

Як і всякий біологічний вид, Homo sapiens характеризується певною сукупністю видових ознак. Кожний із цих ознак у різних представників виду може змінюватися в досить більших межах, що саме по собі нормально. Методи статистики дозволяють виявити найбільш імовірні, широко розповсюджені значення кожної видової ознаки. На прояв багатьох біологічних параметрів виду можуть впливати й соціальні процеси. Приміром, середня "нормальна" тривалість життя людини, за даними сучасної науки, становить 80-90 років, якщо він не страждає спадкоємними захворюваннями й не стане жертвою зовнішніх стосовно його організму причин смерті, таких, як інфекційні хвороби або хвороби, викликані ненормальним станом навколишнього середовища, нещасні випадки й т.п. Така біологічна константа виду, що, однак, змінюється під впливом соціальних закономірностей. У результаті реальна (на відміну від "нормальної") середня тривалість життя зросла з 20-22 років у стародавності до приблизно 30 років в XVIII столітті, 56 років у Західній Європі до початку XX століття й 75-77 років - у найбільш розвинених країнах на результаті XX століття.

Біологічно обумовлена тривалість дитинства, дієвий вік і вік старості людини; заданий вік, у якому жінки можуть родити дітей (у середньому 15-49 років); визначається співвідношення народжень одної дитини, близнюків, трієнь і т.д. Біологічно запрограмована послідовність таких процесів у розвитку людського організму, як здатності засвоювати різні види їжі, освоювати мова в ранньому віці, поява вторинних полових ознак і багато чого іншого. За деяким даними, передається в спадщину, тобто біологічно обумовлена, і обдарованість різних людей у різних видах діяльності (музика, математика й т.п.).

Подібно іншим біологічним видам, вид Homo sapiens має стійкі варіації (різновиду), які позначаються найчастіше поняттям раси. Расова диференціація людей пов'язана з тим, що групи, що населяють різні райони планети, адаптувалися до конкретних особливостей середовища їхнього перебування, і це виразилося в появі специфічних анатомічних, фізіологічних і біологічних ознак. Але, ставлячись до єдиного біологічного виду Homo sapiens, представник будь-якої раси має такими властивими цьому виду біологічними параметрами, які дозволяють йому з успіхом брати участь у кожній зі сфер життєдіяльності людського суспільства.

Якщо ж говорити про людську передісторію, то вид Homo sapiens є останньою з відомих сьогодні щаблів розвитку роду Homo. У минулому нашими попередниками були інші види цього роду (такі, як Homo habilis - людина здатна, але наука не дає поки однозначної генеалогії нашого виду.

Біологічно кожний з тих, що жили або живуть нині людські індивіди є унікальними, єдиними, тому що мають неповторний набір генів, одержуваних їм від батьків (виключення становлять одно яйцеві близнюки, що успадковують ідентичний генотип). Ця неповторність підсилюється в результаті взаємодії соціальних і біологічних факторів у процесі індивідуального розвитку людини, тому що кожний індивід має унікальний життєвий досвід (навіть однояйцеві близнюки в міру дорослішання стають у чомусь відмінними друг від друга).

Унікальність кожної людини - факт першорядної філолофсько-світоглядної важливості. Визнання нескінченного різноманіття роду людського, а отже, і нескінченної розмаїтості здатностей і дарувань, якими можуть володіти люди, є один з основних принципів гуманізму.

Залученні відразу у два мири - у мир суспільства й у мир органічної природи людина породжує чимало проблем, що як стосуються актуального існування людей, так і пов'язаних з поясненням самої природи людини. Із числа останніх розглянемо дві, які можна вважати ключовими.

Нагадаємо, що Аристотель називав людину "політичною твариною", підкреслюючи тим самим наявність у чоловік двох основ: тварини (біологічного) і політичного (соціального). Проблема ж полягає в тім, яке із цих початків є домінуючим, визначальним у формуванні здатностей, почуттів, поводження, дій людини і яким образом здійснюється взаємозв'язок біологічного й соціального в людині.

Суть іншої проблеми полягає в наступному: визнаючи, що кожна людина унікальна, своєрідний, неповторний, у практичному житті ми, однак, групуємо людей по різних ознаках, з яких одні (скажемо, підлога, вік) визначаються біологічно, інші - соціально, а деякі - взаємодією біологічного й соціального. Виникає питання, яке ж значення в житті суспільства мають біологічно обумовлені розходження між людьми й групами людей?

Учасниками дискусій навколо цих проблем, що мають багатовікову історію, є не тільки філософи, але й представники спеціальних наук про людину, а також суспільні діячі. Світоглядна значимість таких дискусій очевидна. Адже в ході їх не тільки висуваються, зазнають критики й переосмислюються теоретичні концепції, але й виробляються нові лінії практичної дії, що сприяють удосконалюванню взаємин між людьми.

Пояснимо це на конкретному прикладі. Сьогодні всякий, хто виступає з тезою про біологічну перевагу однієї раси над іншою, буде оцінений суспільною думкою щонайменше як реакціонер, а категоричне неприйняття цієї тези ми вважаємо природним для кожної розсудливої людини. А тим часом такий погляд на речі є історичним завоюванням людства, і притім завоюванням порівня