Класична німецька філософія

Тема: Класична німецька філософія.

План

1. Загальна характеристика класичної німецької філософії та її

представники.

2. Критична філософія І. Канта.

3. Підсумок досягнень німецької філософії.

«Вникни в самого себе; відверни свій погляд від усього, що тебе оточує, і спрямуй його всередину себе - така перша вимога, яку ставить філософія».

Й. Г. Фіхте

1. Загальна характеристика класичної німецької філософії та її представники.

Термін "класична німецька філософія " був введений Ф. Енгельсом. Сам Енгельс спеціально не роз'яснює, що він має на увазі під "німецькою класичною філософією". Але під класикою зазвичай мається на увазі вища міра чого-небудь, деяка завершена форма. І після класики, як правило, йде зниження рівня.

Німецька класична філософія охоплює відносно короткий період, обмежений 80-ми роками XVIII ст. і 40-ми роками XIX ст. Проте з цілого ряду положень вона є вершиною філософського розвитку, його підсумком на цьому етапі західноєвропейської історії.

До основних представників цієї філософії відносяться такі мислителі, як Іммануїл Кант (1724-1804) – основоположник німецької класичної філософії,Готгольд Ефраїм Лессінг(1729-1781 рр.),Йоганн Георг Гаман (1730-1788 рр.),Йоганн Готфрід Гердер (1744-1803 рр.),Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832 рр.), Йоган н Готліб Фіхте (1762-1814),Вільгельм Гумбольдт(1767-1835 рр.),Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 -1831), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Людвіг Андреас Фейербах (1804-1872). Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання — чи можна говорити про німецьку класичну філософію, як про цілісне утворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення.

Німецька класична філософіявиступає єдиним духовним утворенням і

характеризується такими основними рисами:

•Усі представники німецької класики ставилися до філософії як до спеціальної системи філософських дисциплін, ідей, категорій.

• Філософія в історії розвитку світової культури покликана бути совістю, «душею» культури, «конфронтуючою свідомістю», яка «насміхається» над дійсністю.

• У класичній німецькій філософії розроблено цілісну концепцію діалектики, як методу пізнання природної і соціальної дійсності.

• Поряд з історією досліджувалась людська сутність.

• Німецькі мислителі підкреслювали роль філософії у розробці проблем гуманізму, здійснивши спробу осмислити життєдіяльність людини в суспільстві.

Класична німецька філософія сприйняла основоположні принципи філософії Нового часу – раціоналізм і «натуралізм», тобто розгляд навколишнього світу як природи, що існує за внутрішньо властивими їй механічними законами, творчо переробленими нею. Якщо мислителі Нового часу спирались на ідею про творчу силу людського розуму, то представники німецької класичної філософії виходили з протилежної постанови - з розумної доцільності навколишнього світу, і йшли не від природи до розуму, як просвітителі, а від розуму до природи.

Що стосується загальної характеристики філософії, то в ній відбувається зміщення акцентів з аналізу природи на дослідження людини, людського світу і історії. При цьому вже у Канта ясно виражена думка про незалежність людини і його історію відносно природи. До цього філософи знали, з одного боку, природу, а з іншого - людину, яка розглядалася як особливого роду природне тіло, наділене нетілесною душею. Представники німецької класики уперше усвідомлюють, що людина живе не у світі природи, а у світі культури. І тільки дивлячись на нього, як на продукт культури, можна розгадати цілий ряд філософських загадок. Також німецька класика йде далі за раціоналізм Нового часу (Декарта , Лейбніца , які вважали, що про суть світу ми дізнаємося, лише занурившись в глибини самого розуму, оскільки чуттєве різноманіття природних тіл приховує від нас основу буття). У німецькій класиці йдеться про розумно організовану дійсність, де суть світу відкривається нам безпосередньо. І чим далі просувається думка німецькихфілософів, тим ясніше те, що йдеться не про первозданну природу, а про світ культури, організований відповідно до законів Істини, Добра і Краси (метафізика, етика і естетика - три частини філософії Канта , які присвячені відкриттю цих законів). Німецькі філософи виводять цей світ культури з діяльності людського духу, і мислячий суб'єкт, таким чином, виявляється основою всесвіту. Діяльність людей тлумачиться ними тільки як духовна діяльність, а тому на найфундаментальніші питання представники класичної німецької філософії відповідають з позиції спочатку суб'єктивного (Кант ), і лише потім об'єктивного ідеалізму (Гегель ).

Інша особливість цієї філософії полягає в тому, що, звернувшись до дослідження суб'єкта, до дослідження його діяльних здібностей, німецькі філософи покидають рівень популярного викладу філософії. "Аж до появи кантівської філософії , - пише в зв'язку з цим Ге