Суспільство як предмет філософського знання

Тема: Суспільство як предмет філософського знання

План.

1. Суспільство, його історичне виникнення і суть.

2. Структура і функції суспільства.

3. Основні чинники суспільного розвитку.

4. Типологія суспільства.

5. Суспільство і особистість.

Список літератури

1. Суспільство, його суть, структура і функції.

Соціальна філософія - розділ філософського знання, що досліджує найбільш загальні характеристики суспільного життя, колективної людської діяльності, а також місце особистості в суспільстві. Суспіль­ство є предметом багатьох наук, які називають соціальними науками (соці­ологія, політологія, демографія, соціальна статистика, економічні дисцип­ліни, соціальна психологія, юридичні науки). Особливість соціальної філо­софії полягає у тому, що вона визначає фундаментальні основи і сенс існу­вання суспільного життя, умови збереження цілісності і упорядкованості суспільства як єдиної системи. Крім того, в межах соціальної філософії осмислюється методологія наукового пізнання суспільного життя, узагаль­нюється досвід суспільних наук.

Основними питаннями суспільного буття людей є такі питання:

- у чому полягає основа суспільного життя?

- як виникло суспільство і як воно існує?

- за яких умов суспільство зберігає свою цілісність?

- які типи суспільств існували та існують сьогодні на планеті?

- як співвідносяться суспільство і особистість?

Історично суспільство виникає разом із виникненням людини. Перші об'єднання грунтувалися на кровно-родинних зв'язках, але з поступом істо­рії, із зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури (соціальна диференціація, право, мораль). Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність та єдність сус­пільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку.

Що ж саме спонукає людей жити і діяти сумісно? Щоб відповісти на це питання, філософи зверталися до історичного минулого. Стверджували­ся найрізноманітніші, часто протилежні версії походження суспільства.

Серед чинників, що сприяли відокремленню людини від природи, зробили людей здатними до сумісного буття, називали такі:

- біологічний пріоритет людини: завдяки біологічній еволюції у людини сформувалися більш розвинені, ніж у інших вищих тварин, нервова сис­тема і мозок, завдяки чому людина отримала можливість жити більш складним, соціальним життям;

- біологічна неповноцінність людини: фізична, психологічна слабкість людей як біологічних істот зробила їх «неконкурентноспроможними» в природному середовищі, а інстинкти виживання і самозбереження штовх­нули їх до об'єднання зусиль;

- природний поділ людських істот на активну частину, з сильним потягом до влади і панування, і таких, що схильні підкорятися;

- здогадливість і кмітливість прадавньої людини, що дало змогу їй знайти спеціальне знаряддя для задоволення власних потреб і потім удосконалювати їх в колективній праці;

- «соціальні інстинкти» людей, що перевищують стадні інстинкти тварин;

- природній альтруїзм, тобто схильність до безкорисливої турботи про інших і готовність жертвувати заради них;

- егоїзм і агресивність людей, для яких природним станом є війна «всіх проти всіх», звідси - небезпека взаємознищення і необхідність контролю за власними діями, що призвело до взаємної угоди, до суспільного договору між людьми;

- активність людини, завдяки її діяльної природи склалися об'єктивні причини об'єднання людей у суспільстві: праця створила людину і суспіль­ство.

Попри всі розбіжності позицій щодо проблеми історичного виникнен­ня суспільства, є три очевидності в людському бутті, які можна визнати як безумовні і безсумнівні риси людини і людського суспільства. Звідси мож­на припустити, що це і є основні чинники саморозвитку суспільства, що їх історичне становлення і було становленням і суспільства, і людини як сус­пільної істоти. Це тим більше вірогідно, що, крім вище згаданих версій ви­никнення суспільства, є ще одна - біблійна. Біблійний переказ створення людини вказує саме на ці фактори. Отже, основні чинники історичного саморозвитку суспільства:

а) трудова діяльність: людина активна і діяльна за своєю природою, праця і стала фактором єднання людей (за біблійною версією, праця - покликання людини, Бог вмістив людину в саду Едемському, «щоб обробляти його і доглядати його»);

б) колективність: людина є соціальною істотою, вона має дар спілку­вання, прагне до нього, не здатна сформуватися як людина на самоті («сказав Господь Бог: не добре бути людині одній...»);

в) духовність: людина здатна до пізнання, має свідомість і самосвідо­мість, в ній є прагнення до творчості, до свободи, добра, любові («сказав Бог: створимо людину за образом Нашим і за подобою Нашою»).

Жодний з цих чинників не є первинним щодо інших двох. Людська ді­яльність, суспільність і духовність розвивалися через взаємовплив і взаємне коректування одне одного. Так само не можна сказати, що було першим - людина чи суспільство. Становлення людини йшло як становлення суспі­льної істоти, а становлення суспільства - як розвиток саме людського сус­пільства.

У розумінні сутності суспільства саме цей аспект - співвідношен­ня суспільства та індивіда є головним. У чому полягає основа суспільно­го життя, і з чого починати дослідження суспільства - з індивіда чи з тих соціа

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать