Конспект уроку Природа це казка яку треба читати серцем

Конспект уроку: Природа — це казка, яку треба читати серцем

Все лихе у серці людини мало б, здається, зникнути в спілку­ванні

з природою - цим безпосереднім джерелом краси і добра.

Мета . Поглибити знання учнів про природу та її багатства, сприяти вихован­ню в учнів любові до природи, готовності берегти і примножувати її багатства.

Обладнання . Плакати, картини, Червона книга України, вислови: «Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно» (Екзюпері) «Охороня­ти природу - значить охороняти Батьківщину» (Пришвін), «Творіння при­роди досконаліші за творіння мистецтва» (Цицерон), «У природи чисте сер­це» (Чабанівський), «Спостерігайте природу і прямуйте дорогою, яку вона вам вказує» (Жан-Жак Руссо).

Епіграф . Люби землю свою, яку дав тобі Господь.

План уроку

1 . Природа, людина, Батьківщина.

2 . Попіл Чорнобиля стукає в людське серце.

3 . «Любіть, шануйте, бережіть природу - вічне джерело нашого життя і нашої твердості» (М. Рильський).

Хід уроку

Вступне слово вчителя.

Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінко­голосих пташок, запах і розмаїття квітів - усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.

Природа і Вітчизна - невіддільні. У кожного з нас залишився у серці добрий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою ско­шеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галяви­нами, широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обабіч якої ростуть волошки і маки, і по якій, здається, не ідеш, а летиш, неначе птах.

Учень . Безмежно з дитинства кохаю

Красу свого рідного краю -

Дніпра голубінь неозору,

Сосну в надвечір'ї прозорім,

І місяць у хмарках сріблистих,

І свіжість весняного листя,

І синій промінчик волошок

В пшеничному морі колосся.

Учениця . У ліс завітаю я знову

На тиху сердечну розмову,

Де пахне достигла суниця

І сонцем пропалена глиця!

Я чую зозулі кування.

Берізок тремтливих зітхання,

Тонкі білозорі сестриці

Сплели свої віти в косиці.

Розповідь учителя . Земля дідів і прадідів наших, наша Батьківщина. На ній жили і виросли наші батьки, на ній зробили свої перші кроки і ми. На ній зростають нові покоління людей. Люди на цих землях жили споконвіку. Але в часи наших дідів і прадідів не виникало серйозних екологічних проблем. (Словник. Екологія - від грецького - оселя, сере­довище, - наука про зв'язок організмів із середовищем. Екологічна про­блема - забруднення навколишнього середовища).

Люди жили з природою, не відділяли себе від неї. Вони брали від природи її дари і розуміли, що краще і розумніше вони ставитимуться до неї, то краще буде і їм. Людина - часточка природи, плоть її плоті. Не вінець, не перетворювач і не володар! А часточка. Це предковічне. Але чому ж так гостро нині постала проблема екології? Чому так часто ми стаємо свідками необдуманого втручання людини у внутрішній світ природи?

Мабуть, тому, що насамперед дбаємо про результати роботи, а не про на­слідки нашого втручання в природне середовище. Незнання навколишнього світу, його особливостей призводить до великих екологічних катастроф.

Страшним лихом для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року). Це сотні жертв, сотні й тисячі хворих та калік, радіаційний фон у деяких місцях перевищував допус­тимі норми. Забрудненими були всі райони, куди тільки не сягнула чорна хмара чорнобильського лиха. Це і Україна, і Білорусія, і Росія.

За двадцять кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 23 українці. Серед них Володимир Правий, Віктор Кібенюк, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна па­м'ять про яких буде вічною, бо цим героям вдалося скоротити масш­таби аварії, попередити вибух ще одного реактора.

Учениця . Вогонь, радіація люто звіріли,

Кипіли граніт і смола.

Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...

І зона мовчання була.

Свій лік починала незнана ще ера

Борні із новим найжахливішим злом,

І грюкав, і гримав до кожного в двері

Четвертого блоку розлом.

І в Швеції приладів стрілки стрибали,

Тривога весь світ пройняла -

Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,

І зона мовчання була.

Плювався отруйною парою кратер,

І хмари зловіщі пливли,

А люди до першотравневого свята

Двори й тротуари мели.

Жінки на городах копалися в глині,

Так буйно черемха цвіла...

Котились від Києва геть лімузини,

І зона мовчання була.

Чутки нечувані повзли між народом,

І пухла від них голова.

Дивились в надії на радіо:

«Згодом усе розтлумачить Москва».

Ішли піонери в парадних колонах,

Бадьорість - з трибун висоти.

Стояли в чеканні німім ешелони:

«Як гримне, чи встигнем втекти?»...

Мені ж і тепер ще бракує озону,

У грудях задушлива мла...

Іще не було відгороджено зони,

А зона мовчання була.

(

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать