Місцева та загальна реакції на інфекцію Клініка та діагностика

МІСЦЕВА ТА ЗАГАЛЬНА РЕАКЦІЇ НА ІНФЕКЦІЮ.

КЛІНІКА ТА ДІАГНОСТИКА

Розвиток інфекції, як ранової, так і інфекційних хірургічних захворю­вань, супроводжується місцевими та загальними клінічними проявами й симптомами, а також низкою змін у організмі. Місцеві ознаки зовнішніх форм інфекції — це класичні прояви запалення, а саме: почервоніння шкіри, гіперемія (rubor), набряк чи припухлість тканин (tumor), підви­щення місцевої температури (color), біль (dolor) та порушення функції (functiolaesa) ураженого органа. Ін­фікування супроводжується гіпере­мією тканин по краях рани, накопи­ченням і виділенням з рани в почат­ковій стадії серозного, а пізніше гній­ного чи гнійно-гнильного або навіть гншно-геморагічного ексудату. Гній­ний ексудат, в якому, окрім рідини, що містить білок, яка просочується через стінку судин з крові, є велика кількість лейкоцитів та продуктів роз­щеплення загиблих клітин і мікробів. Запалення при нагноєних ранах або у разі хірургічних інфекційних захворю­вань спричинює інфільтрацію тканин ексудатом та нагромадження остан­нього в тканинах навколо вхідних во­ріт інфекції (інокуляція). Ексудатпризводить до некрозу клітин у центрі осередку та їх розплавлення. Так фор­мується в тканинах порожнина, наповнена гноєм, тобто абсцес або флегмона.

Екстравазальний ексудат навколо первинного осередку інфекції, хоч і сприяє деструкції, але за рахунок стиснення та блокування кровоносних і лімфатичних судин обмежує проник­нення мікробів та поширення інфекції за його межі. Поряд із механічним об­меженням поширення мікробів та їх токсинів лейкоцити, що проникають з ексудатом до осередку, утворюють навколо нього так званий лейкоцитар­ний вал, що стає антибактеріальним бар'єром завдяки поглинанню лейко­цитами мікробів (фагоцитозу).

Другим бар'єром, який перешкод­жає поширенню інфекції, гнійного за­палення, є розростання (внаслідок гіпоксії в інфільтрованих тканинах) навколо осередку сполучнотканинної оболонки, так званої гнійної мембра­ни (membrana piogenica). Вона пере­творює місцевий осередок інфекції на обмежену форму — абсцес або абсце-дуючу флегмону.

Проте у багатьох випадках гнійної інфекції місцевих механізмів захисту з різних причин буває недостатньо (вони не встигають розвинутися внас­лідок високої вірулентності мікробів чи масивності їх інвазії або через по­рушений імунний захист), і тоді мік­роби та їх токсини поширюються по тканинах чи органах через лімфатичні та кровоносні судини, а також кон­тактним шляхом (per contuitatem). Контактний шлях характерний для по­ширення інфекції з внутрішніх органів на навколишні тканини та органи, зокрема на серозні оболонки порож­нин (черевна, грудна, черепа, суг­лобів). Так, у разі запалення черво­подібного відростка чи жовчного міху­ра інфекційний процес нерідко поши­рюється на очеревину, спричинюю­чи перитоніт, а запальний процес в легенях (пневмонія, абсцес легень тощо), переходячи на плевру, усклад­нюється плевритом.

Шлях поширення інфекції по про­довженню спостерігається у разі інфекції в обмежених фасціальними листками тканинах та органах, в фас-ціальних мішках, якими у разі нако­пичення в них гнійного ексудату та підвищення тиску поширюється мік­рофлора на далеку відстань від пер­винного осередку. Наприклад, при глибоких флегмонах шиї інфекція фас­ціальними проміжками поширюється на середостіння, зумовлюючи медіа-стиніт. Такий тип поширення інфекції призводить до розвитку масивних ("безмежних") флегмон, які без ін­тенсивного лікування можуть спричи­нити загальну інфекцію та смерть хво­рого. За своєчасного та енергійного лікування навіть дуже поширений інфекційний запальний процес (флег­мона) може бути локалізований і ліквідований. У разі розвитку інфек­ції в підшкірній основі та шкірі кла­сичні симптоми запалення добре по­мітні. Крім них, дуже часто спостері­гаються такі ознаки, як флюктуація гнояка під час пальпації та рожеві сму­ги на шкірі, що йдуть від гнояка вгору — висхідний лімфангіїт, а також за­пальний набряк лімфатичних регіо­нальних вузлів, рідше — ознаки запа­лення та тромбозу венозних судин. При гнильній та анаеробній неклост-ридіальній і особливо клостридіальній інфекції поряд із запальним процесом нерідко виявляють різко виражений, а іноді превалюючий, альтеративний некротичний компонент. Тканини, зокрема шкіра, підшкірна основа, фасції, м'язи на широкій площі бува­ють змертвілі, мають чорно-багровий або темно-сірий колір.

Якщо осередок інфекції локалі­зується в глибині тканин чи у внут­рішніх органах, виявити його за допо­могою простого фізичного досліджен­ня буває нелегко і доводиться засто­совувати допоміжні методи досліджен­ня як місця підозрюваної локалізації гнояка, так і загального стану люди­ни. У цих випадках, окрім виявлення клінічних ознак, використовують до­поміжні методи дослідження обмінуречовин, складу крові та функціо­нальних параметрів внутрішніх ор­ганів (печінки, нирок), вивчають ге-мограму (при інфекції підвищується рівень лейкоцитів, зокрема нейт­рофілів, зростає кількість незрілих їх форм; збільшується ШОЕ). Визнача­ють склад білків плазми (фібриноген, С-реактивний протеїн, катіонні біл­ки, імуноглобуліни), протеолітичні ферменти (рівень їх збільшується). Проводять мікробіологічні (бактеріе­мія) та імунологічні дослідження крові. Для виявлення глибоких осе­редків використовують також різні інструментальні методи дослідження — рентгенологічний, радіологічний, ультрасонографію, комп'ютерну то­мографію, ядерно-магнітний резо­нанс, термографію тощо.<