Кульбаба лікарська

Taraxacum officinale Web. et Wigg

Це відома вже в далекому минулому лікарська рос­лина. Феофраст рекомендував її для лікування веснянок і печінкових плям на шкірі. Пізніше її почали використо­вувати араби. У XVI ст. в Німеччині кульбабі припису­вали заспокоювальну і снотворну дію.

Багаторічна трав'яниста рослина з родини складно­цвітих [Asteraceae (Compositae)]. Має коротке, просте, рідше багатоголове кореневище, від якого відходить мало-галузистий корінь. Розетка з дещо піднятими або лежачи­ми на землі листками. Останні голі, довгасто-ланцетні, до основи звужені, глибокоперистонадрізані. Лопаті листків відхилені до основи, краї їх нерівномірно-зубчасті. З пазух листків виходять квіткові стрілки — голі, циліндричні, порожнисті всередині, 15-30 см заввишки. Суцвіття — одиничний верхівковий груповий кошик. Гола розширена верхівка квіткової стрілки (квітколоже) оточена загаль­ною обгорткою з лінійно-ланцетними листочками. Квітко­ложе густо вкрите яскраво-жовтими язичковими квітками з чубком замість чашечки. Плід — сім'янка з пухнастою летючкою. Цвіте з весни до пізньої осені. Росте як бур'ян на всій території України.

У коренях містяться тритерпенові сполуки, інулін (до 24 %), каучук (до 3 %), жирна олія, до складу якої вхо­дять гліцериди пальмітинової, олеїнової, лінолевої, мелі­сової і церитонової кислот. У листках — вітамін С (50-70 мг%), каротин (6—8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору.

Корені застосовують для збудження апетиту, як жовчо­гінний засіб та поліпшення травлення при запорах.

Свіжі листки після попереднього вимочування у соло­ній воді придатні для виготовлення салатів, їх можна маринувати в оцті і додавати до овочевих страв як при­праву. З коренів готують сурогат кави.

Французи вживають не тільки зелені листки, а й молоді, ще не розкриті суцвіття. Кошики маринують і додають у солянки й вінегрети як замінник каперсів.

З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби. Ним зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння. Ця рослина входить до складу противугревого лосьйону.

Оскільки кошики кульбаби відкриваються о 6-й годині ранку, а закриваються о 10-й, її можна використати для створення квіткового годинника, що й зробив свого часу Карл Лінней. До того ж кульбаба — непоганий барометр: на дощ її кошики закриваються.

Дуже добре розмножується насінням, яке висівають з міжряддями 25—30 см. Догляд полягає у 2—3-разовому розпушенні грунту та прополюванні за вегетаційний період.

Корені збирають восени або рано навесні, їх миють у холодній воді, протягом кількох днів пров'ялюють на від­критому повітрі, а потім сушать на горищах під залізним дахом, у печах або сушарках при температурі 40—50 ^о С.

Женьшень звичайний

Panax ginseng С. А. Меу.

Використовується і ціниться з незапам'ятних часів не тільки в Китаї, а й в інших країнах Південно-Східної Азії. Природа створила корінь цієї рослини схожим на людину. Через це і названо його «женьшень», що в пере­кладі з китайської означає «людина-корінь».

Це — багаторічна трав'яниста рослина з родини ара­лієвих (Araliaceae), яка досягає віку 100 років і більше. Стебло прямостояче, 30—70 см заввишки, на верхівці несе кільце з довгочерешкових, до основи пальчасто-п'яти­роздільних листків. Середня частина довша за інші, а дві нижні бокові — коротші. Частки листка оберненоовальні, на кінці загострені, біля основи клиновидні, по краях нерівномірнопилчасті. Всі листки розвиваються з середньої точки на вершині стебла, їх пластинки розміщуються в одній горизонтальній площині. З центра листкового кіль­ця виходить тонка квітконосна стрілка від 2—3 до 50 дріб­них непоказних двостатевих квіток. Квітки зеленувато-білі, чашолистки і пелюстки у них зелені, а тичинки — з великими білими пиляками. Насіння плоске, в кам'янистій внутрішній оболонці. Яскраво-червоні ягоди зібрані в щільну, майже кулясту грушу і різко виділяються серед листя.

Підземна частина рослини складається з циліндричного довгастого м'ясистого кореня, з поверхні кільцеподібно зморшкуватого, жовтуватого. На кінці корінь галу­зиться, даючи 2—4, рідше 6 паростків, які в свою чергу утворюють дрібні мички. У верхній частині від кореня також відходять від 1 до 3 бокових паростків. Корінь вгорі переходить у вертикальне кореневище, що подовжу­ється з віком. Поверхня його вкрита рубцями — слідами стебел минулих років і кількома дрібними сплячими брунь­ками. Верхній кінець потовщений. На ньому закладається велика зимуюча брунька, з якої навесні розвивається пагін. Якщо зимуюча брунька пошкоджена, пагін не розви­вається і рослина іноді протягом кількох років може перебувати в стані спокою. За цей час внаслідок пробу­дження однієї із сплячих бруньок розвивається нова зимуюча брунька. За сприятливих умов спляча брунька може пробудитись і при наявності зимуючої — тоді виростають додаткові надземні пагони. В кінці вересня або на початку жовтня надземна частина відмирає, а навесні (витравні) виростає знову.

У дикому стані поширений у Хабаровському і Примор­ському краях, де зустрічається на гірських схилах під покривом кедрово- і ялицево-широколистяних лісів.

Хімічний склад остаточно не встановлений. Основною діючою речовиною вважають комплекс глікозидів, але жоден з них досі детально не вивчений. Є вказівки на наявність в ньому сапоніну стероїдної будови. Крім того, виявлено жирну олію, пектинові

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать