Католицизм Історія виникнення Анімізм

З курсу РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

На тему:

Католицизм. Історія виникнення.

Анімізм

Католицизм. Історія виникнення.

Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють два головні напрямки: католицизм та православ’я, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об’єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, дехто – тільки Богом або тільки божественним посланцем.

Християнство виникло у другій половині І ст. в одному із східних районів Римської імперії – Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями.

Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту – найдавнішої частини Біблії. Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди: первісне християнство (від середини І ст. досередини ІІ ст.), раннє християнство (від середини ІІ ст. до початку ІV ст.) та пізнє християнство (від початку ІV ст. до кінця V ст.).

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів. Представників заможних класів були одиниці, і вони не відігравали особливої ролі в общинах. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви не було – вона тільки формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захопили керівництво ними. Християнські общини, які почали називатися парафіями, об’єдналися у більш значні одиниці – єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква, виникла, стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323 – 337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об’єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині ІV ст. на території імперії були три патріархії – римська, олександрійська та антіохійська. У кінці ІV ст. – єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з’їзд духовенства, який відбувся в 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборі духовенство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча вселенські собори скликалися порівняно рідко (в ІV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об’єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.

Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI – XVст.), коли відбувся розкол церкви на православ’я та католицизм.Розмежування між православ'ям і католицизмом у християнстві почало виявлятися після поділу Римської імперії на Західну і Східну (395 р). Основною причиною цього стало суперництво між константинопольським і римським патріархом, що називав себе папою, за верховенство в християнському світі. В міру посилення економічної могутності римських пап у Західній Європі зростали і їхні претензії на роль глави Всесвітньої Церкви, що іншою Церквою,природньо, було визнано незаконним.

Поступово розбіжності посилювалися. Так, уже на шостому Вселенському Соборі (680 р.) були засуджені деякі нововведення Римської Церкви, такі як: примус священиків і дияконів до безшлюбності, суворі пости в суботи Великого Посту і зображення Ісуса Христа у виді агнця (ягняти).

Формальний поділ християнської Церкви на західну (римсько-католицьку) і східну (греко-православну) відбулося в 1054 р., коли посланець папи римського у Візантії кардинал Гумберт після безрезультатних переговорів із патріархом залишив у храмі Св. Софії в Константинополі лист, що відлучає від церкви патріарха і його послідовників. Патріарх у свою чергу наклав заборону на кардинала Гумберта.

Остаточно поділ Церков завершився після захоплення в 1204 р. Константинополя хрестоносцями. Справа в тому, що в XI - ХІІ вв. католицька церква практично очолила торгово-колонізаційний рух європейців на Схід під приводом, нібито, звільнення Єрусалима і його святинь від арабів-мусульман. Проте Четвертий Хрестовий похід відправлявся вже не в Малу Азію, а в Константинополь. Хрестоносці взяли місто, розграбували його, опоганили святині православних храмів і утворили в Константинополі Латинську імперію, що проіснувала більш 50 років. З тих пір православна і католицька Церкви продовжували жити і розвиватися окремо одна від одної.

Католицизм має багато спільного з православ’ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальних діяльності і нової релігійної свідомості. Католицизм доповнив “Символ віри” новими догматами. Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Що це за особливості?

Основним догматом католицької церква, що відрізняє її від інших течій у християнстві, є догмат про