Радикальні форми вільнодумства

Радикальні форми вільнодумства: французький атеїзм XVIII ст. і марксистсько-леніиський атеїзм. Роз­виток капіталізму в Європі сприяв загибелі фео­дального ладу. Рішучого удару європейському феода­лізмові завдала французька буржуазна революція (1789—1794 рр.). Зрозуміло, що ця революція була б неможливою без відповідного ідеологічного підґрун­тя, що неодмінно включало в себе і боротьбу з се­редньовічною ідеологією. Саме це й викликало появу на історичній арені французьких просвітителів XVIII ст. з їх матеріалізмом і атеїзмом.

Одним з представників раннього просвітительства був П. Бейль (1647—1706 рр.) — видатний скептик, критик схоластики. П. Бейль висунув вимогу віротерпимості і свободи совісті, розмежування моралі та ре­лігії, розуму і віри, науки і релігії.

Ще з радикальніпіими думками виступив Ж. Ме-льє (1664—1729 рр.). Вийшовши з народу і провівши серед нього все життя, Ж. Мельє висловлював думки і сподівання сільської бідноти.

Будучи священиком, Ж. Мельє не мав можливості відкрито викладати свої погляди. Він залишив по собі яскравий твір "Заповіт", який вперше став відомий громадськості у 30-х роках XVII ст. в рукописних списках. Повністю "Заповіт" було видано лише 1864 р. У "Заповіті" Ж. Мельє розглядав релігію як продукт неуцтва й обману. Ж. Мельє, як і більшість мислителів після нього, визначив соціальну роль ре­лігії. Ж. Мельє добре знав історію і теорію релігії, то­му його критика релігійних догм була особливо об­грунтованою і переконливою. Цю критику він вів з позицій матеріалістичної філософії.

Виступи сільського священика Ж. Мельє засвід­чують, що у Франції XVIII ст. вільнодумно-атеїстичні ідеї поступово виходили на арену суспільної думки. Про це свідчить і творчість аристократа Франсуа Ма­рі Вольтера (Аруе) (1694—1778 рр.). Вольтер вів не­впинну боротьбу з ортодоксальними формами релігії і насамперед з католицизмом як головною ідейною підпорою феодальної монархії. Гасло "Розчавіть гади­ну!", під якою він розумів католицьку церкву, визна­чало всю його філософську і публіцистичну діяль­ність. Сповнені іронією і сарказмом виступи Вольтера проти інквізиції та єзуїтів, проти забобонних і під­ступних ченців, проти релігійного ханжества та фана­тизму увійшли в історичну скарбницю вільнодумства. За його підрахунками, в часи інквізиції населення Європи скоротилося майже на третину, тобто кіль­кість жертв склала 9—12 млн чоловік.

Водночас Вольтер, матеріалістично пояснюючи явища природи, поділяв позиції деїзму: він залишав місце для Бога як верховного розуму, як законодавця природи. Вольтеру належить відомий вислів: "Якби Бога не було, його треба було б вигадати".

Закінченої атеїстичної форми вільнодумство набуло у творах таких французьких матеріалістів, як Ж. Ламетрі (1709-1751 рр.), Д- Дідро (1713-1784 рр.), К. Гельвецій (1715-1771 рр.), П. Гольбах (1723-1789 рр.). Вони пов­ністю заперечували релігію і відкидали ідею Бога (атеїзм з грецької: "а" — заперечую, "ІЇІеоз" — бог).

Ідеологом групи енциклопедистів, як їх називали, організатором видання "Енциклопедії наук, мистецтв і релігії" був Д. Дідро. Якщо перші твори Д. Дідро "Філософські думки" та деякі інші були написані в дусі Вольтера, з позицій деїзму, то вже 1749 р. у "Листі про сліпих в науку зрячим" він рішуче стає на позиції матеріалізму та атеїзму. В цьому творі, а та­кож у "Думках про вивчення природи", "Розмові д'Аламбера з Д. Дідро", "Сні д'Аламбера", "Філософ­ських принципах руху матерії" Д. Дідро відстоює ідею матеріальності світу, розглядає навколишні речі та явища як конкретні форми існування єдиної, вічної, нестворимої матерії. Гостро критикуючи не лише ре­лігію та ідеалізм, а й деїзм, Д. Дідро стверджував єд­ність матерії і руху і, наближаючись до діалектичної ідеї саморуху матерії, рішуче заперечував деїстичне твердження щодо існування Бога як першопри­чини світу.

З матеріалістичних позицій підходив Д. Дідро й до питання щодо співвідношення матерії і свідомості. Заперечуючи твердження про божественне поход­ження свідомості, він намагався довести єдність ма­терії і свідомості, здатність людського розуму за до­помогою спостерігання природи, роздумів і досвіду пізнати світ. У своїх філософських і художніх творах ("Черниця", "Племінник Рамо" та ін.) Дідро піддав нищівній критиці релігійну мораль.

Одним з найближчих однодумців та друзів Д. Дідро був П. Гольбах, який відіграв певну роль у розвитку атеїстичної думки як систематизатор світо­гляду французьких матеріалістів. Основна праця П. Гольбаха "Система природи" являє собою, за ви­словами його сучасників, "біблію матеріалізму", в якій викладено основні матеріалістичні ідеї XVIII cт.: визнання вічності і нестворимості світу, єдність мате­рії і руху, наявність об'єктивних закономірностей у розвитку матеріальної дійсності, обгрунтування могу­тності людського розуму. П. Гольбахові належить та­кож ряд інших атеїстичних творів, а саме: "Ки­шенькове богослов'я", "Священна зараза", "Галерея святих", "Розвінчане християнство". Ніхто до П. Голь­баха так категорично не розкривав реакційної ролі релігії в історії суспільства, її прислужництва фео­дальній державі. Сучасники порівнювали твори П. Гольбаха з бомбами, що "сиплються градом на дім Божий", а католицька церква спалювала і вк