Педагогічно-просвітницька діяльність Софії Федорівни Русової

Реферат з педагогіки

Педагогічно-просвітницька діяльність Софії Федорівни Русової (1856-1940)

Роки, що минуло з часу проголошення незалежності Української держави, позначене інтенсивною розробкою та утвердженням законодавчо-концептуальних засад відродження і забезпечення життєдіяльності національної системи освіти, спрямуванням її на нові соціально-культурні орієнтири, переосмисленням та об'єктивним висвітленням українського історико-педагогічного процесу, усвідомленням сутності внеску у його розвиток незаслужено забутих освітніх діячів і педагогів минулого. У цьому контексті аксіоматичними видаються широкі дослідження творчої спадщини подвижників національно-культурного поступу кінця XIX - початку XX ст. та міжвоєнної доби О.Барвінського, А.Волошина, А.Животка, Б.Заклинського, І.Огієнка, С.Смаль-Стоцького, С.Сірополка, І.Стешенка, І.Ющишина, здійснені в 1991-2001 pp.

Лише після проголошення суверенності України предметом наукового аналізу стала багатогранна педагогічно-просвітницька діяльність Софії Федорівни Русової (1856-1940)- педагога європейського рівня, визначного громадського діяча, літературного критика, мемуариста, життя якої було і залишається прикладом служіння українському народові в його прагненні до волі, до утвердження державності, національної системи освіти й виховання.

Яскравою сторінкою життєпису Софії Русової є 1922-1940 pp.- період еміграції в Чехо-Словацькій Республіці, де, як і тисячі інших борців за державну незалежність України, вона опинилася після поразки національних визвольних змагань 1917-1920 pp. і де закінчився її життєвий шлях. Тут найповніше виявився її талант як організатора українських шкіл і наукових установ, педагога-практика, вченого; знайшла своє продовження започаткована на рідній землі громадська культурно-освітня діяльність; міжнародного характеру набула популяризаторсько-просвітницька робота. В еміграції вийшли друком її найфундаментальніші праці, провідні положення яких і сьогодні не втратили своєї суспільно-педагогічної актуальності. В умовах колишньої УРСР вони були недоступними, а тому впродовж півстоліття залишалися не відомими ні науковцям, ні, тим більше, широкому загалу.

Водночас іще на початку XXст. творчий доробок С.Русової привернув увагу передової частини громадянства наддніпрянської та наддністрянської частин України. Так, огляди, рецензії, коментарі, замітки, у яких оцінювалися його окремі аспекти, перед Першою світовою війною були вміщені в періодичних ви­даннях царської Росії ("Украинская жизнь") та Буковини й Галичини ("Каменярі", "Літературно-науковий вісник"). У 1913-1914 і в 1918рр. на сторінках "Літературно-наукового вісника" побачила світ трилогія Н.Романович-Ткаченко "Мандрівниця", присвячена громадській діячці і написана з використанням фактів із її біографії. Але найбільше прижиттєвих публікацій про С.Русову з'явилося в 1920-х-1930-х pp. у західноукраїнських часописах. Л.Білецький, Д.Дорошенко, Н.Дорошенко, О.Дучимінська, А.Животко, У.Кравченко, К. Малицька, М.Омельченко, М.Рудницька, М.Шаповал, Я.Ярема та ін. ви­світлювали основні віхи життя і праці Софії Русової як взірець для наслідування молодшими поколіннями організаторів та учасників національно-культурного руху в умовах відсутності власної держави, наголошували на її внеску у розвиток національної освіти і педагогічної думки.

У міжвоєнний період перші спроби наукового осмислення місця і ролі С.Русової в українському національному державо­творенні, осягнення суті її творчої спадщини були здійснені за межами України: на Далекому Сході - К.Слоновською, у США - Б.Залевським, у Чехо-Словаччині - В.Лащенком. Із публікацій представників української діаспори другої половини XX ст. за­слуговують на увагу статті про Софію Русову В.Єрмоленко, Н.Ліндфорс-Михалевич, О.Лятуринської, Г.Мандрики, Ю.Русова, О.Русової-Базілевської.

Початки русовознавства в незалежній Україні пов'язані з розсекреченням архіву С.Русової в 1990р. Із 1992р. вивчення творчих надбань вченої включено до програми з історії педагогіки України для всіх спеціальностей педагогічних інститутів, а в 1994 р. біографічні відомості та положення кон­цепції української національної школи Софії Русової знайшли відображення в курсі лекцій "Історія української школи і педагогіки" В.Кравця (Тернопіль, 1994).

В останні роки, особливо у зв'язку з відзначенням у 1996 р. 140-річчя від дня народження С.Русової, вийшли друком окремі наукові праці, статті у фахових виданнях Н.Дичек, І.Зайченка, Н.Калениченко, В.Качкана, Є.Коваленко, З.Нагачевської, О.Проскури, О.Сухомлинської, у яких аналізуються громадсько-педагогічна діяльність і провідні ідеї науково-теоретичного доробку вченої; відбулися всеукраїнські науково-практичніконференції, педагогічні читання (Івано-Франківськ, Київ, Ніжин-Чернігів та ін.). Завдяки цьому ім'я і творча спадщина Софії Русової повертаються в теорію та практику української національної системи освіти.

Важливі грані громадсько-культурної діяльності та педаго­гічної творчості Софії Русової розкривають дисертаційні дослі­дження І.Пінчук - "Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової (1856-1940)" (1994); Н.Маліновської - "Методика використання лінгводидактичних ідей С.Ф.Русової у навчанні дошкільників переказу художніх текстів"; В.Сергеєвої - "Проблеми дошкільного виховання в педагогічній спадщині Софії Русової" (1997); Г.Груць - &qu