Соціальна роль смерті в управлінні суспільством

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Петра Могили

Реферат

на тему

Соціальна роль смерті в управлінні супільством

ВИКОНАВ: студент гр.232

Гусак Д.

ПЕРЕВІРИВ: Хорунжий А. Ф.

МИКОЛАЇВ, 2003

План

1. Вступ

2. Відчуження мертвих із соціального обміну

3. Безсмертя і влада

4. Смерть як інструмент політики, види смерті

5. Контроль смерті

6. Чому тіла терористів не слід видавати родичам

7. Висновок

8. Список використаної літератури

ВСТУП

В якості універсального атрибута людського, смерть існує лише з тих пір, як почалась соціальна дискримінація мертвих. Інститут смерті, точно так як і інститути потусторонього існування й безсмертя, суть завоювання політичного раціоналізму церкви, саме на управлінні цією уявною сферою смерті будують свою владу. А зникнення загробного життя в його релігійному розумінні – це ще більш пізніше завоювання державного політичного раціоналізму. Коли загробне життя ліквідується прогресом ”матеріалістичного ” розуму, то це просто означає, що воно перейшло в життя як таке ; і саме на управлінні життям як об’єктивним позажитям будує свою владу держава. Опорою йому слугує секуляризована смерть, трансцендентальність соціального, і сила його виходить із цієї втіленої ним смертельної абстракції. Як медицина завідує трупом, так і держава завідує мертвим тілом соціуму.

Вираження суверенітету існує, у значній мірі, у владі й здатності диктувати, хто може жити і хто повинний умерти. Отже, щоб убити або дозволяти , щоб жили це і складає межі суверенітету, його фундаментальну ознаку. Втілювач суверенітету повинен здійснити контроль над смертністю і визначати життя як розгортання й прояв влади.

Під тим, що практичні умови права полягають у тому, щоб убити або дозволяти жити. Хто предмет цього, чи є він правильним? Чи дійсно поняття biopower досить, щоб визначити сучасні шляхи, в які політик, під виглядом війни, опору, або боротьби проти терору, робить убивство ворога як первинну й абсолютну річ? Війна, зрештою, є не засобом досягнення суверенітету, а способом здійснити право убити. Уявляючи політику як форму війни, ми повинні запитати: „Яке місце дається життю, смерті, і людському тілу (особливо ранених або убитих )? Як ці питання висвітлені в законах влади?

Відчуження мертвих із соціального обміну

Важливою проблемою сучасних суспільств є те, що на відміну від первісних суспільств у сучасних іде незворотній процес еволюції: поступово мертві перестають існувати. Вони виводяться за рамки символічного кругообігу групи. Вони більше не є повноцінними істотами, гідними партнерами обміну. На це все вказує відокремлення все далі і далі від груп живих – із дому на кладовище (це перший пункт, первоначально ще розташований в центрі міста, потім утворює певне гетто), потім все далі від центру на периферію, в кінцевому рахунку – нікуди, як у нових містах чи сучасних столицях, де для мертвих уже нічого не передбачено, ні у фізичному ні в психологічному просторі. В нових містах, як у рамках сучасної суспільної раціональності, можуть знайти своє місце навіть слабоумні, злочинці, а також люди з аморальною поведінкою – тільки функція смерті не може бути тут ні запрограмована, ні локалізована. З нею вже не знають, що робити. Бо зараз бути мертвим – нормально, і це дещо нове. Бути мертвим – зовсім неодягнена аномалія, в порівняні з нею все інше виглядає незначним. Смерть – це антисуспільна, невиправно відхилена поведінка. Мертвим узагалі не відводиться ніякого місця, ніякого простору й часу, їх тепер відкидають у радикальну утопію – навіть не скупчують на кладовищах, а просто розвіюють дим. Але ми знаємо, що означають такі місця, які неможливо знайти: якщо більше немає фабрики, значить праця тепер усюди, - якщо більше немає тюрми, значить ізоляція й ув’язнення стають повсякденними в соціальному просторі й часі, - якщо більше немає капіталу (та його марксиської критики), значить закон цінності перейшов у всі можливі форми регулюючого самого себе існування, і т.д. Якщо більше немає кладовища, це значить, що його функцію виконують всі сучасні міста в цілому – це мертві міста та міста смерті. Виходячи з того,що сучасне місто, є найвищою формою культури, то можна сказати, що і вся наша культура є просто культурою смерті. Зараз коли дешеві багатоквартирні будівлі стають все більше схожими на кладовища, справжні кладовища закономірно набувають форми житла (напр. Ніці). Цікавим є те , що у великих містах традиційні кладовища являються єдиними зеленими й незабудованими частинами міського гетто. Простір мертвих стає єдиною територією в місті, придатною для життя, - цей факт говорить пре інверсію цінностей у сучасному некрополі.

Безсмертя і влада

Паралельно із сегрегацією мертвих складається поняття про безсмертя. Первоначально безсмертя було емблемою влади і соціальної трансцендентації. В первісних суспільствах, де не було структури політичної влади, немає особистого безсмертя. В подальшому розвитку, в менш сегментарних суспільствах, з'являються “відносна” душа та “обмежене”безсмертя, яке відповідає відносній трансцендентальності владних структур. Потім безсмертя розповсюджується й увіковічується в деспотичних суспільствах, в великих Імперіях із тотальною трансцендентаці

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать