Металургійно-ковальське ремесло у Волинській землі княжої доби

Металургійно-ковальське ремесло у Волинській землі княжої доби

Серед ремесел регіону чи не найважливішими були залізоробне і ковальське, засвідчені знахідками болотяної руди, криці та різноманітних виробів. Їх розвитку сприяла наявність місцевої болотяної руди з великим, до 18-40 %, умістом заліза. Про це свідчать такі топоніми, як Руда, Рудники, Рудка Козинська та ін. Залізо отримували в сиродутних горнах, залишки яких виявлено в цілому ряді пам’яток регіону. Такий горн відкритий, зокрема, в Пересопниці на Рівненщині. Він був округлої форми діаметром 2-2, 5 м, куполоподібний, висотою 0,6 м, із трьома продухами. В горні і передгорновій ямі виявлено понад 50 кг залізного шлаку. Поруч був такий же горн із керамічними трубками-соплами [10, 126]. Подібна майстерня з поруйнованим горном і 20 кг шлаку відкрита нами в Городищі-2 біля Луцька [5, 91]. На особливу увагу серед майстерень заслуговує прямокутна землянка в Муравиці (Млинів Рівненської області). В її південно-східній стіні розміщалися три залізоплавильні горни. Вирізняються за формою два, розташовані один біля одного. Це були циліндричні камери діаметром 0, 26 м та висотою збереженої частини 0, 65 м від рівня дна. Продухи, по яких у горни нагніталося повітря, а після закінчення процесу витоплювання випускалися шлаки, були зроблені на рівні дна і, дещо понижуючись, виходили до спеціальних коритоподібних заглиблень розмірами 0,4 × 0,7 м та глибиною 0,15 м. Після закінчення процесу спеціальна пере­мичка, якою був частково перекритий продух, розбивалася і шлаки стікали у заглиблення [6, 333].

Залізо виплавлялося сиродутним способом, суть якого полягала в тому, що в горн завантажували шарами подрібнену руду й деревне вугілля, підпалювали і через глиняні трубки – сопла – надмухували сире повітря. В результаті горіння, утворений і нагрітий до високої температури окис вуглецю, піднімаючись, нагрівав лежачу вище руду та вугілля і вступав з ними у відповідну хімічну реакцію Fe₂ O₃ + 3 CO → 2 Fe + 3 CO₂ . При цьому окис заліза в руді відновлюється до металічної маси, а в цей час порода руди ошлаковується і відокремлюється від металу. Відновлення заліза з руди починається при температурі 400^о , а при 700-800^о виходить уже тістоподібна маса – криця. З неї шляхом цементації в муфелях – горщиках одержувалася і сталь. Про це свідчить нижня частина горщика з розплавленим металом на дні, який виявленого нами на городищі Вал в с. Городище – 2 [5, 186-187].

Добуте таким чином залізо проходило подальшу обробку проковкою, яка очищала крицю від домішок шлаку. Цей процес здійснювався в кузнях, відомих у низці поселень. На одному з них у Кам’янці Надбужній в Підляшші (Польща), відкрито кілька кузень. В одній розміром 4,25 × 5 м були залишки ковальського горна, вимощеного каменями, на якому нагрівалися криці перед проков­кою. Тут знайдено три керамічних сопла, якими нагніталося в горн повітря. У іншій кузні, що являла собою заглиблену споруду, виявлено залишки двох ковальських горнів і вогнище, вимощене каменями, знайдено шматки залізного шлаку, недокований ножик, фрагмент серпа та горщик ХІІ ст. [11, 344-346]. Недоковане чересло трапилося нам у кузні в окольному місті Луцька.

Жителі Волинської землі користувалися значною кількістю залізних виробів. Колекція предметів із заліза, зібрана під час археологічних досліджень пам’яток Х – середини XIV ст., нараховує понад 70 найменувань і є цінним джерелом для технологічного і металографічного дослідження. Загалом вироби можна поділити на знаряддя праці, ремісничі інструменти, побутовий інвентар, зброю та предмети воїнського спорядження. Звичайно, всі категорії продукції місцевих ковалів охопити неможливо, а тому обмежимося найважливішими, на нашу думку, знахідками.

Знаряддя, пов’язані з сільським господарством, представляють наральники, лемеші, різаки-чересла, серпи і коси. Основним орним знаряддям були рала із залізними вузьколопастевими наральниками, виявленими на городищах у Володимирі-Волинському, Дорогичині [3, 35], в Підляшші (Польща), Городищі – 2 [5, 129]. Їх довжина 16 – 25 і ширина 7 – 14 см. Вони виготовлені з трикутної пластинки, один кут якої становить лезо, а два інші, загнуті до середини, утворюють втулку для насаджування на рало (рис. 1. 10.). Застосовувалися вони переважно в Х-ХІ ст. У Городищі біля Шепетівки на Хмельниччині знайдено 34 лемеші [2, 277], на решті пунктів – від 1 до 3.Леміш цілком подібний до наральника, але має широку клиноподібну лопасть і втулку для закріплення на дерев’яному плузі. Довжина знаряддя 23-25 см, найбільша ширина лопасті 14-15 см. На Волині знайдено і залізні чересла, зокрема у Городищі біля Шепетівки [2, 277], Луцьку, Любомлі [4, 132], Дорогобужі [8, 45] та ін. На вигляд це плоскі масивні пластини з ножеподібним наконечником загальною довжиною 40-45 см і шириною 5 – 7 см (рис. 1.1). Плуги особливо поширюються з ХІІ ст., що сприяло появі нових ковальських виробів. Це можна простежити в добре дослідженому Дорогобужі. Так, якщо в шарах Х-ХІ ст. тут не знайдено знарядь орного землеробства, то до ХІІ-ХІІІ ст. належать 1 наральник і 3 чересла. Ще яскравіше про це свідчать матеріали з городища ХІІ-ХІІІ ст. у с. Городище біля Шепетівки, серед яких були 34 наральники та 32 чересла.

Для жнив застосовувалися серпи. Найбільше їх – 405 – знайдено в Городищі біля Шепетівки [2, 277]. На решті поселень – від 2 до 15 екземплярів. Руські серпи розмірами і вигля