Культура та освіта України в литовсько-польський період

КУЛЬТУРА ТА ОСВІТА

а) Шкільництво. Мало відомо про стан шкільництва в литовсько-польській добі.
Безперечно, в манастирях, при церквах школи існували по-старому, в кращих
школах можна було не лише навчитися читати та писати, але й набути деякі
відомості з теології, літератури, грецької мови. В XVI ст. такі школи при церквах та
манастирях стали загальнопоширенийи.
У 1550 році згадується школу при Красноставській церкві. В 1596 році княгиня
Олена Чарторийська-Горностай зорганізувала школу в заснованому нею
Пересопницькому манастирі. В Почаїв-ському манастирі збудувала школу Ганна
Гойська, в Загаєцькому — Раїна Ярмолинська і т. д.
У цих школах діти вивчали азбуку, молитви, читали часослов, псалтир, кращі учні
— «Апостола». Ф. Скорина у передмові до Біблії писав, що псалтир був шкільним
підручником. Письма вчили староуставного, а пізніше скоропису, що виробляється
з XV ст. і з XVI ст. уживається в актовому письмі та урядовому діловодстві; вчили
також рахунки.
Навчителями в церковних та манастирських школах були дяки. У 1562 р.
Ходкевич, фундуючи Заблудівську церкву, половину суми призначає на утримання
дяка-«уставника», якого зобов'язує «на науці дітей держать». Так само й князь К.
Острозький, фундуючи «уставника»-дяка в Острозі, покладає на нього обов'язок
«школи держати». В своєму заповіті В. Загоровський, каштелян Волинський, згадує
«дяка доброго», як учителя. В 1581 р. пастор. Одерброн писав, що в Україні при
всіх церквах були школи. В церковних фундаціях не згадують про школи, а лише
про збільшену дотацію для дяка.
Крім визначених у церковних фундаціях дотацій, дяки, за старими звичаями
одержували від батьків, по скінченні їхніми дітьми псалтиря або граматики,
горнець каші або гривню грішми.
Дяком називали вчителя-«уставнйка», «бакаляра» або «дидаскала», здебільшого
молоду людину, яка далі могла стати священиком. Дяк міг допомагати при
Богослужбі, але не це було головним його завданням. Дяк часто був єдиною
письменною в селі людиною, до якої зверталися по поради. Отже, між ним і дяком
XIX століття велика різниця.
Маємо цікаві приклади побутового характеру, які малюють стан навчання в ХУ-
ХУІ вв. Характеристичний в цьому відношенні тестамент згаданого вище Василя
Загоровського. Року 1576 він був узятий татарами в полон, де й помер р. 1577, бо
не мав можли-вости дати за себе 500 золотих червінців викупу. З полону передав
Загоровський заповіт свій дядині, що виховувала його синів: коли хлопцям
сповнилося по 7 років, запросити «дяка добре вченого й цнотливого учити їх в
моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руСької науки в письмі святім... Коли
вони дійдуть до доброї науки в своїм язику руськім... згодити їм бакаляра
статечного,... який учив би їх науки латинського письма» дома. А коли навчиться
добре — «дати до Вільна, до єзуїта, бо там хвалять добру науку дітям»...
Пинський шляхтич Євлашевський описував, як він упродовж п'яти років «бавився
наукою руською».
Як уже згадувано, Україна, вступивши в склад Литовської держави, значно
перевищувала Литву та Білорусь своєю культурою. Руська, тогочасна українська
мова, запанувала в установах, українці, стаючи урядовцями, вводили в загальний
ужиток українське право, звичаї, мову. Православна віра витісняла литовське
поганство. Ще в 1347 р. король Казімір Великий видав був «руською мовою»
Вислицький Статут. Королева ЯдвІґа (1371-1399) любила читати слов'янську
Біблію та писання св. Отців. Казімір IV Ягай-лович (1492) більше вмів по-руськи,
ніж по-польськи. Польський учений С. Бандке писав 1415 року: «Усі Ягеллончики
аж до Сігізмунда-Авґуста в Литві писали по-руськи, привілеї й надання давали і
навіть часом краще, ніж по-польськи, вміли». У бібліотеці Сігізмунда 1,
передостаннього Ягеллончинка, було 33 книги руською мовою і лише одна —
польською».
Протестанти засновували в Польщі і в Литві школи, до яких охоче йшли українці;
це були насамперед гімназія та академія в Ракові. В Україні були протестантські
школи в Дубні, Хмельнику та інших містах.
У боротьбі за піднесення Католицької Церкви єзуїти взяли приклад у протестантів,
і Польща та Литва вкрилися мережею єзуїтських шкіл — колегій з добрими
педагогами, з бурсами для учнів. Там було зразково поставлено навчання, а разом і
виховання в католицькому дусі. Українці, які не мали рівноцінної школи, охоче
віддавали своїх дітей до цих шкіл, де поступово перевиховували їх на католиків.
Навчання провадилося за старою, звичайною в Західній Европі, схоластичною
систймою. Курс поділявся на дві групи: «тривіюм» і «квадривіюм» (інфіма,
граматика, синтакса:, поетика, реторика, діятектика та філософія). Мовою навчання
була латинська.
У протестантських та католицьких школах навчали також історії, географії,
космографії, природознавства. Але все це було чуже 1 відривало учня від рідної
культури.
Для боротьби з чужими впливами українці почали засновувати свої школи, які не
ноступалися перед протестантськими та католицькими. .Величезну ролю відіграла
в цьому відношенні діяльність князя Костянтина Острозького, що наснував багато
шкіл по різних містах Волині, Головною метою цих шкіл було підготовляти
духовенство, здатне з успіхом вести боротьбу з католиць