Гетьман Павло Скоропадський

ЗМІСТ

Вступ…………………..…………………………………………………………………3

Молодість…………..……………………………………………………………………4

Військове життя…………………………………………………………………..…….4

Гетьманство:

напередодні…………………………………………………………………………. 6

переворот ………………………………………………………………..……….…7

аграрна реформа …………………………………………………………………..7

дії гетьмана………………………………………………………………………… 9

опозиція ………………………………………………………………………………12

падіння гетьманату …………………………………………………….………...13

Період після гетьманування………………………………………………………….15

«Я просто русофіл...»……………………………………………………………........17

Останні роки життя……………………………………………………………………..19

Список викорастоної літератури..........................................................................21

ВСТУП

Павло Скоропадський

Основоположником роду Скоропадських був брат гетьмана Івана. Протягом XVIII ст. рід Скоропадських дав кількох видатних діячів. Головно вславився Михайло Скоропадський – один із найосвіченіших діячів України XVIII ст. Його син, Іван – депутат до Комісії 1767 року – був настільки популярний серед козацтва, що його вважали за кандидата на гетьмана. У XIX ст. тітка майбутнього гетьмана, Єлизавета, по чоловікові Милорадович, була видатною українською діячкою. Вона допомагала українським школам на Полтавщині і подарувала 8.000 ґульденів на Львівське Товариство ім. Шевченка.

Тепепр, після здобуття Україною справжньої незалежності і державного суверенітету ми наре­шті маємо змогу по-новому подивитися на постать Павла Петровича Скоропадського – останнього українського гетьмана. Він належить до тих дійових осіб історії, навколо яких завжди точилися нескінченні дискусії, створювалися міфи і легенди. Але як би хто не ставився до Павла Скоропадського, ми повинні розглядати його діяльність, як невід’ємну частину українською та Європейської історії. Зі своїх майже 72 ро­ків життя Скоропадський гетьманував лише 7 з половиною місяців і якщо перші 45 років можна вважати передмовою до гетьманства, то останні 27 були тяжкою розплатою за ту недовгу мить влади над вируючою в пошуках виходу з соціальних експериментів Украї­ною. А заплатив він сповна – смертю маленького сина ще за часів гетьманування, поне­віряннями на чужині, перебуванням під опікою німців у період фашистської диктатури. Початок життя Павла Скоропадського не віщував жодної з цих подій. То був типовий жит­тєвий шлях російського аристократа – адже половина петербурзького вищого світу мала українське коріння або українську маєтність.

МОЛОДІСТЬ

Народився син Петра Івановича Скоропадського та Марії Андріївни Миклашевської у травні 1873-го у Вісбадені, на німецьких мінеральних водах. Дитячі роки провів у родин­ному маєтку Тростянці, що на Полтавщині

Десятирічного майбутнього генерала батьки привозять до Москви, де він проходить домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступає до Пажеського кор­пусу. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, да­вав курс знань не тільки за середню школу, а й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою. Маленький Павло у мундирі з попере­чними галунами, білих брюках та касці з білим султаном часто був присутній при дворі царя Олександра III.

Закінчення навчання у Пажеському корпусі не змінило найближчого оточення Павла Скоропадського. Він входить корнетом до Кінної гвардії – Кавалергардського полку, най­більш привілейованої частини російської армії, у якому колись служив і його батько. Мо­лодий блискучий гвардійський офіцер має більше вільного часу, ніж учень Пажеського корпусу, – Скоропадський подорожує Європою і Туреччиною, довго живе у Франції, від­відує Сорбонну, історичні пам'ятки Італії та Греції. Шлюб він взяв у своєму колі, одружив­шися із стрункою красунею Олександрою, дочкою генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурнова і Марії Василівни, уродженої Кочубей, племінницею сумно відомого міністра вну­трішніх справ Росії.

ВІЙСЬКОВЕ ЖИТТЯ

Військова кар'єра складалася вдало – молодий гвардієць отримує чергові звання. Але настає 1904 рік, а з ним – і російсько-японська війна на Далекому Сході. Велика відстань відділяє Петербург від Маньчжурії, тому жодна з частин гарнізону столиці не брала участі у війні. Молодий честолюбний офіцер Павло Скоропадський не може утриматися так да­леко від театру бойових дій і переводиться до Забайкальського козачого війська. Як ко­мандир 5-ої сотні Читинського козачого полку він бере участь у боях з японцями і отримує за хоробрість золоту зброю. Після повернення до столиці Скоропадського призначають флігель-ад'ютантом царя, однак на цьому посту, який вимагав не хоробрості, а зовсім ін­ших якостей, протримався недовго. Згодом він одержує чин полковника і стає команди­ром 20-го Фінляндського драгунського полку. Офіцери потім згадували його як пряму і че­сну людину, що користувалася загальною любов'ю своїх товаришів. Під час російсько-японської війни П. Скоропадський у 1904 р. вирушає на фронт на чолі сотні козачого Чи­тинського полку, а повертається полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золо­тою шаблею за хоробрість. Командує полком у Фінляндії, потім лейб-гвардії кінним пол­ком; з 1912 р. – генерал-майор Його Величності. На початку 1-ї світової війни був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня. Невдовзі отримує чин генерал-лейтенанта і призначається

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать