Англо-саксонська правова система

ПЛАН

РОЗДІЛ 1 Історія виникнення англо-саксонської системи права.

РОЗДІЛ 2 Поняття, сутність англо-саксонської системи права, її основні елементи і особливості.

2.1Характеристика основних рис і особливостей англо-саксонської системи права.

2.2 Характеристика правової системи Великобританії як основоположниці й представниці англо-саксонської системи права.

РОЗДІЛ 3 Порівняльний аналіз англо-саксонської системи права на сучасному етапі.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ЗМІСТ

В C ТУП

Поняття суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разом з багато численними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому проведенні було обґрунтовано поняття «правова система».

Правова система – цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений, постійно відтворюваний людьми і організаціями, та який використовується ними для досягнення своїх цілей. Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні національно-культурні особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості. Виникнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, право застосовної діяльності у сфері ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя. Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Об’єднаних Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулюють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріоритет дій міжнародних актів, що відносяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему – сукупність всіх правових явищ ( норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах (правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи, подібності, які дозволяють їх групувати у «правовій сім’ї» ( правові системи у широкому розумінні), які об’єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.[ 1; 54 ]

Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі історичних коренів. Інакше кажучи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені ( походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми ( в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структура, єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікро рівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах – це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін. , в інших – теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх – соціалістичні, націоналістичні ідеї і т. ін.

5. Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

Заслуговує підхід західних компаративістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права. Звідси і різноманіття класифікацій. Так, формацiйна класифікацiя мас з точки зору юридичної науки той недолiк, що вона «розкладає по полицям» усі суспільнi явища в цiлому, тому не враховувала специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифкацiї, яка б враховувала характер i сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права. Найбiльш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порiвнююч