Право націй на самовизначення та створення власних держав

Курсова робота (реферат)

на тему:

Право націй на самовизначення та створення власних держав

План

1. Вступ.

2. Поняття нації та теоретичні підходи до його розуміння.

3. Філософські та історичні витоки концепції національного самовизначення.

4. Положення теорії права, що обґрунтовують національне самовизначення.

5. Принцип самовизначення націй: логіка, ідеї та суперечності його практичного втілення.

6. Висновки.

7. Література.

1. Вступ

Нації належать до найчисельніших групових суб’єктів політики, котрі уособлюють горизонтальну диференціацію людства, його різнобарвність, багатство культурно-психологічних і політичних форм. Вони відіграють вирішальну роль у процесах суспільної консолідації та взаємодії і є чи не найголовнішими дійовими особами історичного процесу, принаймні, коли мова йде про нові і новітні часи[1] . Всупереч утопічним прогнозам щодо денаціоналізації людства, поширеним на початку ХХ ст., роль нації як форми суспільної організації і чинника політичного життя аж ніяк не зменшується. Навпаки, нація все виразніше виступає як базовий елемент людського співтовариства, дійова особа політики.

Роль національного чинника і національної проблематики особливо зросла після розпаду СРСР та утворення на його теренах національних держав. Більшість із них, у тому числі й Україна, розвиваються як демократичні національні держави, що утворилися внаслідок самовизначення корінної (заголовної, титульної) нації і стали рівноправними членами світового співтовариства, суб’єктами міжнародної політики. Для народів цих країн поняття “нація”, “національна держава”, “національний і державний суверенітет”, “національна ідея”, “націоналізм”, “національні інтереси” - не голі абстракції, а вплетені в повсякденне життя найактуальніші категорії. До них апелюють (і на них спекулюють) різні політичні сили, їх часто і неоднозначно вживають публіцисти. Люди інколи губляться в лабіринті суперечливих трактовок та оцінок різноманітних явищ і понять національної сфери.

Тому одним з головних завдань цього дослідження є висвітлити як теоретичні, так і політико-практичні проблеми розвитку і функціонування націй як суб’єктів політики - на основі докладного аналізу широкого спектра сучасних наукових підходів до вивчення націй, з дотриманням принципів толерантності та неупередженості.

На відміну від багатьох робіт, в яких національна проблематика розглядається під кутом зору етнополітики - галузі політології, що вивчає співжиття етнічних груп, становище національних меншин, політику держави по врегулюванню етноконфліктів тощо, - у пропонованій роботі увага зосереджується на висвітленні як теоретичних, так і політико-правових і практичних проблем розвитку і функціонування націй як суб’єктів політики - внутрішньої і зовнішньої, як спільнот, яким історія відвела роль творення держав на певному ступені розвитку людства. На основі докладного аналізу широкого спектра сучасних наукових підходів, в роботі аналізуються складні і різноманітні шляхи націотворення, розкривається зміст і специфіка національних інтересів, роль національних держав у справі їх захисту, аналізуються суперечності між проголошенням принципу самовизначення націй і фактичною поведінкою вже існуючих національних держав (особливо великих і могутніх) у випадках, коли необхідно підтримати право конкретного народу на створення своєї держави.

2. Поняття нації та теоретичні підходи до його розуміння

Одним з найскладніших і найдискусійніших питань теорії нації є визначення суті цієї спільноти. Передумови виникнення націй, шляхи і підстави їх консолідації, способи самовияву настільки багатогранні і своєрідні, що дослідники поки що не досягли великих успіхів у відокремленні базових сторін їх життєдіяльності від похідних, загальних від особливих та у формулюванні такого визначення нації, яке б задовольняло всіх. Саме цей факт, очевидно, і послужив підставою для наступної сентенції одного з відомих дослідників національних проблем, професора з Великобританії Х. Сетона-Вотсона: "Я змушений зробити висновок, - пише він у книзі "Нації та держави", - що ніякого "наукового визначення" нації не можна придумати, хоч феномен нації - існував і існує. Все, що я можу стверджувати, - це те, що нація існує, коли значне число людей у суспільстві розглядає себе як таких, що складають націю, або поводять себе таким чином, якби вони її складали"[2] . Отже: самосвідомість, само ідентифікація - головна ознака нації: остання існує остільки, оскільки люди відчувають себе належними до неї. Поза людською свідомістю нації нема. Це - так званий суб’єктивістський підхід до розуміння нації. Але звідки ж береться така самосвідомість? Відповіді на це питання дуже різняться. Одна частина прихильників суб’єктивістського підходу шукає підстав національної самосвідомості в глибині тисячоліть, говорячи про "містику душі", "голос крові", покладаючись на психо-біологічні чинники і їх незбагненну природу. Інші, навпаки, трактують націю як політичну або культурницьку спільноту, що утворена в нові часи зусиллями держави або інтелектуалів на підставі певного роду міфів (про спільні корені, традицію і т. п.) Тому вона є, мовляв, "штучною", "уявною" спільнотою[3] і може бути об’єктом довільного вибору окремих індивідів.

Спра