Ще раз про любов

Нет огня — огня любви чудесней.



М. Горький



Говорять, що світ існує завдяки любові, що саме любов спонукує чинити добрі справи, надихає творців, змінює саму людину: піднімає її душу, робить її гарнішою, сильнішою, добрішою. Дійсно, любов — це велика сила, перемогти яку ніхто і ніколи не зможе.



Кожному закоханому здається, що до нього ніхто так не любив, що його любов особлива, найбільша, найщиріша і на все життя. Це справедливо, тому що любов — це дуже особисте, вона в кожного своя.



Віддавна поруч з любов'ю йде розлука. "Две верных подруги; любовь и разлука — не ходят одна без другой". Іноді розлука закоханих буває вічною, як в Орфея і Еврідіки, як у графа Рєзанова і Кончити. І тоді нам залишаються легенди про невмираюче кохання. Скільки Орфей жив після смерті коханої, стільки він співав людям пісні про красу кохання і вічність розлуки. Кончита ж зберігала обітницю мовчання, що дала собі після від'їзду коханого. Не дочекалася, але обітницю не порушила до самої смерті. Ми ж сьогодні насолоджуємося безсмертними творами про велике кохання, непідвладне часові і смерті. "С любимыми не расставайтесь, всей плотью прорастайте в них. И каждый раз навек прощайтесь, когда уходите на миг", — ці рядки близькі і зрозумілі закоханим серцям.



Іноді закоханим доводиться розлучатися на час. І тоді летять листи зі словами кохання, вірності, ніжності: "Жди меня, и я вернусь. Только очень жди". Боєць у мокрому холодному окопі вірив, що кохання його подруги, дружини врятує від ворожої кулі. З такою вірою легше було підніматися в атаку, легше перемагати ворога і переносити тяготи війни. А потім разом святкувати перемогу і торжество кохання над смертю:



Не понять не ждавшим, им,



Как среди огня



Ожиданием своим



Ты спасла меня.



Как я выжил, будем знать



Только мы с тобой.



Просто ты умела ждать,



Как никто другой.



(К. Симонов. "Жди меня")



Кохання завжди тріумфує перемогу, навіть якщо кохання трагічне. Ромео і Джульетта загинули, але їхнє кохання і їхня загибель принесли довгоочікуваний мир Вероні. Чи це не перемога кохання?



Занадто прямолінійно описав М. Горький торжество кохання над смертю в поетичній казці "Дівчина і Смерть". У художньому плані це не "мій", якщо можна так висловитися, твір: нічого між рядків, що треба додумувати. Але сама суть чудова: Смерть відступає, бачачи любовний запал і трепет, розуміючи, що Дівчина готова лягти в могилу, а коханого просить довше зберегти. І Смерть вирішує:



— Что ж, — сказала Смерть, — пусть будет чудо!



Разрешаю я тебе — живи!



Только я с тобою рядом буду,



Вечно буду около любви!



Мої ровесники зараз у тій порі, коли от-от прийде велике і справжнє кохання. Воно прийде, якщо вірити в його існування, незважаючи на нинішні розмови, що сучасна молодь не здатна на справжні почуття. Нехай базікають циніки! Я ж буду вірити, що мене знайде кохання. І воно не буде схоже ні на яке інше. Тому що це буде моє кохання.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать