Мій улюблений поет

З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
О. Олесь

Журба підіймається хвилею з глибини душі, злітає вище... вище... квилить чайкою, її стогін обривається на найвищій ноті... Аж ось під срібний спів соловейка розцвітає небаченої краси квітка, розливаючи навкруги дивний аромат. Ім'я цієї квітки — Радість. Незабаром кришталево чисте тьохкання солов'я навіває серпанком сум, від якого солодко щемить серце. Пісня соловейка розсипається низкою мерехтливих перлів і зачаровує все навкруги. У цій пісні поєднались Журба і Радість, вони сплелись в єдине ціле, і роз'єднати їх неможливо.
Так само Радість і Журба злились у віршах мого улюбленого поета Олександра Олеся — тонкого лірика, співця краси й сили кохання, поета надії і віри, чарівним словом якого на струнах серця видобувалися наймелодійніші звуки, виражалися найсвітліші людські почуття:

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Вірші Олександра Олеся забарвлені глибоким ліризмом, він намагається передати сприйняття природи через гру звуків і барв. Для нього поезія і музика становлять єдину стихію:

Хтось ударив без жалю по серці моїм, —
І забилося серце в вогні золотім...
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні.

Поет вважає, що саме музика може найтонше передати стан душі, боротьбу й суперечність людських почуттів. Через те поезія Олеся сповнена загадкових ритмів, мелодій, тонів і легкості, стала невичерпним джерелом наснаги для композиторів. Понад вісімдесят відомих композиторів різних національностей поклали Олесеві рядки на музику. Чарами слова й музики торкаються найпотаємнішх струн душі пісні на його слова: «Чари ночі», «Айстри», «Літньої ночі», «Ой чого ти, тополенько, не цвітеш...», «Любов».
Провідною ідеєю багатьох творів О. Олеся є гармонія людини і природи. Він надзвичайно яскраво змальовує природу: «захмарене небо» та «гори високі, срібло снігів», «зорі у воді» та «трави шовкові, сонячні дні». У багатьох своїх віршах поет зображує тварин та рослини як людей. Разом із ним сміються і плачуть, радіють і сумують солов'ї, жайворонки, голуби, лебеді, орли:

Сон... але всю землю збуде
Жайворон-гонець...

А його троянди, айстри, проліски, нарциси, маки ніби відзначають «весільне свято квітів». Ці ніжні квіти мають, як і люди, почуття, вони тендітні та вразливі:
І марили айстри в розкішнім півсні Про трави шовкові, про сонячні дні, — І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в'януть, де вічна весна...
Поезіям Олександра Олеся, чим вони мені й подобаються, властиві тонке художнє сприйняття світу, загострена чутливість, всепоглинаюче поривання до краси і щирий ліризм. Особливо це відчувається в його збірці «З журбою радість обнялась». Олесь — майстер півтонів, і тому у своїх віршах він не шукає яскравих і сильних виразів для свого почуття, він навіть не звіряється читачеві до кінця. Навпаки — він вдовольняється легкими натяками і обрисами:

Поглянь у душу: там, в труні,
Лежить любов моя розбита,
Парчею срібною покрита
І вбрана в квіти весняні.

Про що б не писав О. Олесь, — про кохання чи природу, Батьківщину чи народ, — у всіх його творах Журба і Радість утворюють феєричний тандем. Олесь лишив після себе величезну спадщину, у якій журливий настрій переплівся з радісною вірою в щасливе майбутнє. Палаючим метеоритом пронісся Олександр Олесь небосхилом української літератури і залишив по собі яскраві снопи іскор — неповторні поезії.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать