Мій обвинувачуваний Євгеній Базаров за романом І. С. Тургенєва «Батьки і діти»

Прихованою сюжетною лінією роману І. С. Тургенєва «Батьки і діти» є криза кріпосного ладу і необхідність його знищення. На фоні цієї лінії і розгортається конфлікт «батьків і дітей». Ідея роману, за визначенням самого автора, – показ «торжества демократизму над аристократією». Представником демократичного табору виступає головний герой роману Євгеній Базаров. Базаров народився в сім’ї бідного повітового лікаря, пройшов «школу труда і нестатків», із якої вийшов «сильною і суворою» людиною. Ця школа пробудила в героя грубу матеріалістичну натуру, що заперечує усі життєві принципи і пріоритети. Базаров прилучає себе до народу, тому що його дід «землю орав», але він і зневажає свій народ, ненавидить його патріархальність. Герой заперечує красоту природи і мистецтва, які є невід’ємними компонентами життя людей. Тому, на мій погляд, ні про яке зімкнення з народом не може бути й мови. Все гарне, гідне замилування, для Базарова лише «дурниця». Він нехтує безмірною любов’ю своїх батьків. Заявляє, що природа не храм, а майстерня, проте мальовничі описи природи, якими наповнений роман, переконують читача в протилежно му: природа – храм, а не майстерня, тільки життя в гармонії з навколишнім світом може принести людині щастя. Його також не хвилюють чужі почуття і переживання-поцілувавши Фенєчку, він навіть не подумав про те, що цей поцілунок може зруйнувати її відношення з Миколою Петровичем. Базарову не потрібні друзі, які б йому співчували і любили його. Йому потрібні лише однодумці. Євгенію властиві такі якості характеру, як хворобливе самолюбство, непохитна впевненість у собі і своїй правоті, готовність в угоду своїй ідеї вчинити насильство.

Проаналізувавши вчинки, спосіб життя і напрям думок героя, неважко дійти висновку, що він – бездуховна істота, спроможна лише пливти по обраному шляху без будь-яких відхилень. Таким Базаров з’являється не тільки перед нами, але і перед самим собою. Він вважає себе проповідником «нігілізму». Проте це лише маска. Герби не витримує випробувань долі: він закохується в Одинцову, хоча до цього вважав кохання «дурницею». Євгеній заперечує усі правила пристойності, але, між іншим, приймає виклик на дуель від Павла Петровича Кірсанова. Базаров думав, що школа «нестатків і праці» стерла з його серця людське відношення до життя, але він помилився. Ця помилка стерла його ідеали і прагнення на порох. Тому його можна назвати «нігілістом», який не відбувся. Ця неспроможність послужила і причиною його останнього бажання побачити перед смертю Одинцову. Я думаю, що смерть була для нього єдиним засобом заглушити в собі біль розчарування. У останній сцені роману автор навмисне описує ту вічну природу, на спокій якої замірявся Базаров, і яка дає «нігілісту» заспокоєння.

Поява людини на світ супроводжується радістю і любов’ю, відхід із життя – горем і скорботою, тому заперечення почуттів безглуздо. Як би ми не чинили опір моральним категоріям, вони все одно беруть верх. Тому навіщо позбавляти себе щастя, альтернативою котрому рано чи пізно буде гірке розчарування? У зв’язку з цим я можу обвинуватити Базарова в неприйнятті не тільки культури, звичаїв і традицій народу, але й самого народу як такого. Базаров говорить, що «російська людина рада саму себе обкрасти, щоб тільки напитися дурману в шинку». Стверджує, що не потрібно російській людині ніяке мистецтво в той час, коли їй необхідно думати про хліб насущний.

Отже, ми бачимо, що в той час, який відтворений в романі, такі люди, як Базаров, були більш потрібними, оскільки він визнає діло, дію і корисність; заперечуючи, визнає марність гучних слів, тверезо ставиться до народу, реально мислить.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать