Мій улюблений письменник про кохання

Твір по оповіданню І. О. Буніна «Сонячний удар». Іноді доводиться чути, що «про любов не говорять – про неї все сказано». Дійсно, тисячі років, які існує людство, люди говорять, пишуть, співають про любов. Але чи зуміє хто-небудь дати її точне визначення? Може, кохання повинне бути таким, як у Ромео і Джульєтти? Або любити потрібно так, як булгаківська Маргарита любила Майстра? Напевно, кохання буває різним, скільки людей – стільки і видів кохання. Воно може бути піднесеним і романтичним, спокійним і ніжним, бурхливим і шаленим. А ще – раптовим, ярким, як спалах блискавки. Про таке кохання розповідає І. О. Бунін у новелі «Сонячний удар». Сюжет цього оповідання простий: на пароплаві, що пливе по Волзі, зустрічаються поручик і молода жінка, що повертається додому після відпочинку у Криму. І отут з ними трапилося те, що призначено відчути деяким: спалах страсті, подібний по силі сонячному удару. Герої немов зійшли з розуму, але розуміють, що обидва неспроможні противитися цьому почуттю. І вони зважуються на безрозсудний вчинок: сходять на найближчій пристані. Увійшовши в номер, герої дають волю пристрасті, що охопила їх:

«…обидва так несамовито задихнулися в поцілунку, що багато років згадували потім цю хвилину: ніколи нічого подібного не випробовував за все своє життя ні той, ні інший». Ранком «маленька безіменна жінка» їде. Спочатку поручик поставився до того, що трапилося, дуже легко і безтурботно, як до забавної пригоди, яких чимало було і ще буде в його житті. Але, повернувшись у готель, він розуміє, що не має сил бути в номері, де все ще нагадує про неї. З ніжністю згадує він її слова, сказані перед від’їздом: «Даю вам слово честі, що я зовсім не те, що ви могли про мене подумати. Ніколи нічого навіть схожого на те, що трапилося, зі мною не було, та й не буде більше. На мене точно затьмарення знайшло… Або, вірніше, ми обидва одержали щось начебто сонячного удару…».
І поручик усвідомлює, що його серце вражене любов’ю, занадто великою любов’ю. У короткий час для нього відбулося те, що для деяких людей триває все життя. Він готовий віддати життя за те, щоб знову побачити «прекрасну незнайомку» і висказати, «як він болісно і захоплено кохає її». Якщо в добутках, написаних Буніним раніше, кохання було нещасливим тому, що воно було нерозділеним, самотнім, то в цьому оповіданні трагедія кохання полягає в тім, що воно занадто сильне. Зрештою читач розуміє, що воно і не могла протривати, що розлука героїв закономірна і неминуча. Автор, щоб підкреслити мізерність відпущеного коханню часу, навіть не називає імен героїв, а тільки описує стрімко дію, що розвивається.

Очевидно, обидва закоханих знають, що, продовжся їхня зустріч, з’єднайся їх життя – і чудо, осяяння, «сонячний удар», що вразив їх обох, знищиться. Тому героїня робить мудро, не назвавши свого імені і адреси. Дійсно, що відбулося б, якби поручик все ж таки розшукав її, приїхав у місто, де живе вона із чоловіком і дочкою? Напевно, відчув би, що все це ні до чого, непотрібно. Зрештою, він і сам це розуміє. Важко жити людині, душа якої обпалена любов’ю. Не випадково поручик почуває себе глибоко нещасним, «пристарілим на десять років». Але він не має сил що-небудь змінити – у його коханні немає майбутнього.

За допомогою героїв бунінського оповідання читач розуміє: за почуттям палкої любові відкривається складний світ людських відносин. По переконанню письменника, кохання – це вищий момент буття, що опромінює все життя людини. Не випадково він писав: «Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать