Муза далеких мандрівок (М. Гумільов – поет «срібного століття»)

В історії російської поезії був унікальний час, коли в літературу відразу прийшло багато яскравих молодих поетів, талановитих і шукаючих нові шляхи. Захоплення поезією було масовим – приблизно як зараз ходять на концерти, рок-концерти. Поет, здобувши популярність, ставав культовою фігурою. Малося на увазі, що саме йому Богом надано зрозуміти Істину – і пояснити її іншим. Кожен з поетів відчував себе найбільш відповідально, тому що на ньому лежала величезна відповідальність – вибрати єдино вірний шлях і вказати його іншим. Великі поети поєднувалися у групи по інтересах, потім до них примикала безліч наслідувачів. Символісти, акмеїсти, футуристи, імажиністи – кожна з цих течій знаходили своїх палких прихильників і шанувальників, а також не менш лютих ворогів. Але тому що талант рідко уміщається в рамки теорії, рано або пізно найбільші представники течії поривали з нею – так було і з Блоком, Ахматовою, Маяковським.

Так відбулося і з Гумільовим, одним з найяскравіших представників російської поезії «срібного століття». Микола Гумільов – взагалі дивне явище, і як поет, і як особистість. У нього чудові не тільки пізні, більш зрілі вірші, але і юнацькі романтичні – як би не дорікали їх критики в зайвій декоративності й екзотичності, але вони й зараз заворожують – саме своєю романтикою й екзотикою. Та й вся його лірика в дощовий сірий день – як ковток свіжого морського повітря, суцільне втілення мрії… Його вірші – сплетіння таланту, чудового настрою і темпераменту. Як і у Брюсова, у нього багато гарних віршів і на історичні, і літературні теми, але це, скоріш, ознака епохи. Цікавий він іншим – своєю жагучою любов’ю до далеких мандрівок, до небезпек і тривог. Він і поезію свою називав – Музою далеких мандрівок. Тричі він їздив в Абіссінію, де знайомився з міністрами й вождями, а також з місцевими пророками, полював на диких звірів і акул, досліджував небезпечні місця, вражаючи своїх супутників енергією й безстрашністю. Виступаючи в ролі етнографа, уявляв себе покорителем – про що марив підлітком:

Я конквістадор у панцирі залізному,
Я весело переслідую зірку,
Я проходжу по прірвах і безодням
І відпочиваю у радісному саду.
Любов до Африки він пронесе крізь все своє життя. «Є музей етнографії в місті цьому Над широкою, як Нил, багатоводною Невою, У годину, коли я утомлюся бути тільки поетом, Нічого не знайду я бажаніше його. Я ходжу туди торкати дикунські речі, Що колись я сам здалеку привіз, Чуяти запах їх дивний, рідний і лиховісний, Запах ладану, шерсті звіриної і троянд. І я бачу, як пекуче сонце палає, Леопард, зігнувшись, повзе на ворога, І як у хатині чадної мене чекає Для веселого полювання мій старий слуга». Вірші про місця, де довелося побувати, або де хотілося б, про екзотичні племена, про чудових тварин – написані у засніженій Росії… Сучасники любили порівнювати його з Кіплінгом. У них і справді багато однакого – і не тільки любов до екзотики. Обидва були людьми з яскраво вираженим чоловічим початком – першовідкривачі земель і завойовники по своїй природі.

Тому не дивно, що на початку першої світової війни Гумільов іде на фронт добровольцем. Так, ми знаємо, що це була «погана» війна – краща, освічена частина країни не приймала неї. Але такий він був людина – його, як магнітом, притягала будь-яка небезпека. Сучасники відзначали, що він був хоробрий до нерозсудливості. Про його презирство до смерті ходили легенди. Він одержав два солдатських «Георгія» – найрідша нагорода на той час. І вірші його тієї епохи, при всіх жахах війни, які він не міг не випробувати на власному досвіді, так само п’янять якоюсь відчайдушною романтикою.

І залиті кров’ю тижня
Сліпучі й легкі,
Наді мною рвуться шрапнелі,
Птахів швидше злітають клинки.
І це, мабуть, саме дивне в його житті і творчості. Легко марити про бої і небезпечні подорожі із книжкою на дивані – але продовжувати залишатися романтиком після всього бруду, болю, смертей, усього… От такий він був, поет-воїн, поет-мандрівник. Для нього немислимо інше відношення до жінки, крім лицарського поклоніння. І просто – такі ніжні, такі відчуті рядки:

Сьогодні, я бачу, особливо смутний твій погляд,
І руки особливо тонкі, коліна обійнявши.
Послухай: далеко, далеко, на озері Чад
Вишуканий бродить жираф…
Микола Гумільов був розстріляний у 1921 році за «недонесення» на свого друга, з яким учився і разом був на фронті. От такі «забобони дворянської офіцерської честі»…

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать