Державний Гімн України

Реферат

На тему:

Державний Гімн України

ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ

Один рядок цієї пісні, оці слова, що дали назву віршеві українського поета Павла Чубинського, понад 150 років викликали страх у кількох режимів: царського, польського-шляхетського, румунсько-боярського... У недалекому минулому за виконання цієї пісні, поширення її тексту можна було тяжко поплатитися і на батьківщині П Чубинського: згаданий вірш був забо­ронений, не входив до жодних видань. І от наприкінці 1989 року над відновленою могилою П. Чубинського, на Книшевому кладовищі в Борисполі, згадана пісня, мов фенікс, воскресла із мертвих, знову зазвучала у рідному краї поета у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Пісню підхопила численна громада тих, хто прийшов уклонитися пам'яті вірного сина свого народу.

Це не єдиний випадок, коли пісня, тривалий час замовчувана, знову відроджується, розправляє зв'язані крила. На західноукраїнських землях вона тривалий час, власне, до вересня 1939-го, була найпопулярнішою українською патріотичною піснею: якщо не звучала публічно, то жила у сер­цях тих, хто вірив у духовне відродження народу.

Вдруге на широкому громадському зібранні пісня розправила крила 9 бе­резня 1990 року біля пам'ятника Т. Шевченку, де виконав її Кубанський народний хор під диригуванням В. Захарченка, отримавши в цей день Державну премію Української РСР імені Т. Г. Шевченка.

Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Коли народ оживав, воскресав, - оживали, воскресали і його пісні. Коли його гнітили неволя, духовне рабство, замовкала й народна душа, хоч ніколи не завмирала. Багато патріотичних пісень продовжували існувати нелегально, вселяючи у серця людей віру в краще майбутнє.

Виникнення цього твору (спочатку як поетичного тексту, а згодом як пісні) пов'язане із суспільно - політичними умовами, в яких жив український народ у другій половині XIXстоліття, а точніше - у 60-ті роки. На східно- і західно­українських землях це був період певного піднесення національно-визвольного руху. Виникали нові українські видання (журнали "Основа", "Мета", "Вечорниці" та ін.), недільні школи, товариства, серед них "Київська громада", навколо якої об'єдналися представники передової української інтелігенції (В. Антонович, Т. Рильський, М. Драгоманов, П. Чубинський та ін.) У Галичині міцнів народовський табір, у середовищі якого дедалі більшого поширення набирали ідеї духовного єднання двох частин України. Зростали почуття історичної й культурної спорідненості слов'янських народів, які свого часу почало утверджу­вати у програмних документах Кирило-Мефодіївське товариство. На хвилі націо­нального піднесення, що почалося в 60-ті роки, особливо зростала роль творчості Т. Шевченка, з чиїм іменем і віщим словом пов'язувалися сподівання на духовне відродження народу. Значну роль у літературному процесі цього періоду відіграють П. Куліш, Марко Вовчок, О. Кониський, Ю. Федьковичта інші письменники.

1871 року в Києві виходить скромна збірочка віршів "Сопілка" П. Чубинського (під псевдонімом Павлусь). Як поетові йому судилося зайняти скромне місце в історії української літератури. Основна його заслуга у фольклористиці та етнографії. Проте П. Чубинський створив і низку віршів, що залишилися жити до сьогодні, серед них - "Ще не вмерла України". Можна без перебільшення сказати, що після "Заповіту" Т. Шевченка у дожовтневий час це був найпопулярніший твір української поезії, незважаючи на заборони й переслідування, яким він піддавався з боку офіційних властей. Особливо широкого розголосу вірш, ставши піснею, набув на західноукраїнських землях.

Вірш "Ще не вмерла України" народився, за деякими джерелами, 1862 року і одразу впав в око царським властям: у донесеннях про українофільську діяльність поета він фігурує як крамольний твір. Через рік П. Чубинський за свою надмірну любов до України потрапив на заслання до Сибіру.

Певним поштовхом до написання твору послужив сербський гімн, поширений серед київської молоді. "Співали тоді "Ще не вмерла України!", а подекуди й тепер співають на мотив того ж таки сербського гімну", - зауважує О. Коваленко в "Українській музі" (К., 1909, с 385).

Під розлоге українське небо пісня злетіла з Галичини. У четвертому номері часопису ''Мета", що вийшов у грудні 1863-го, текст вірша "Ще не вмерла України" побачив світ разом з віршами Кобзаря "Мені однаково...", "Н. Костомарову", "Заповіт". Під цими творами стояв підпис "Шевченко".

Згадані вірші Т.Шевченка з'явилися на хвилі зростання почуття кровної спорідненості між обома частинами України, глибокого зацікавлення коза­цьким епосом, творчістю І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, який одним з перших почав налагоджувати взаємини з письменниками Галичини й Буковини. У листі до Б.Дідицького (опублікований 1863р. у газеті "Слово") він писав: "Знайте ж хоч ви, що в нас тепер іде велике змагання за нашу спільну

sвашою словесність... Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові в Бескидах голос лунає. Застогне галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпромулюдей серце болить".

Особливо важливе значення у духовному спілкуванні між двома частинами України мала творчість Т. Шевченка, окремі твори якого, звістки