Сатирична хроніка російського життя

Шкільний твір. “Історія одного міста” М. Е. Салтикова-Щедріна

Тема самовладдя, як і тема власності, постійно була в центрі уваги Щедрін -письменника. І якщо служіння примарі власності знайшло своє вираження в романі “Добродії Головлеви”, особливо в образі Іудушки, те служіння примарі держави знайшло аналогічне, класичне втілення в “Історії одного міста”, де письменник намалював цілу галерею самовладних правителів, що завершує зловісно монументальна фігура Угрюм-Бурчеева. “Історія одного міста” – історія гноблення народу й рішучий осуд покірливої смиренності, що і уможливило існування наскрізь прогнилого реакційного ладу. “Історія одного міста” написана від імені літописців, що запам’ятали найважливіші діяння начальників з 1731 по 1825 рік. Сам автор повідомляє себе видавцем знайденої їм у міському архіві об’ємистого зошита, пояснюючи й коментуючи яку, стає в позу мнимої простодушності, що дозволило йому виразити самі сміливі думки під видом наївних міркувань недалекого провінційного архіваріуса. Хронологічні рамки оповідання досить умовні. Сам автор вільно звертається з ними. Він те висміює монархічну легенду про покликання варягів, тим самим відносячи дію оповідання до далеких часів підстави Російської держави, то переноситься до сучасним йому подіям.



В “Описі начальників, у різний час у місто Глупо від російського уряду поставлених” підкреслені такі властивості цих начальників, які ріднять їх з реальними фігурами. Шаржовані, доведені до гротеску образи щедрінських адміністраторів втілювали риси сучасних авторові історичних осіб. Про статського радника Грустилове, наприклад, сказано: “Друг Кармазина. Відрізнявся ніжністю й чутливістю серця, любив пити чай у міському гаї, і не міг без сліз бачити, як токують тетерева. Залишив після себе кілька творів ідилічного змісту й умер від меланхолії в 1825 році”. Ця біографічна довідка завершена коротким зауваженням: “Данина з відкупу підняв до п’яти тисяч рублів у рік”. Можна говорити про імператора Олександрі I як історичному прототипі Грустилова. Але Грустилов у такій же мері зле глузування над правлінням Олександра II.

Обмеженість і тупоумство начальства розливається в “Історії одного міста” таким широким потоком, що на цьому тлі виглядає вірогідно зовсім фантастичний гротеск, коли градоначальником похапцем був призначений Дементій Варламович Брунастий, у черепну коробку якого – був вмонтований нескладний механізм, здатний викрикувати два слова: “не потерплю” і “розорю”. Однак цей примітивний пристрій не перешкодило органчику справно виконувати головний обов’язок: “упорядкувати недоїмки, запущені його попередником”. Зобразивши всі стадії розпусти, Щедрін показує, як апарат самодержавної влади усе більше тупіє й розкладається. І як результат – вироджується в якесь чудовиська, що зосередило залишки своїх сил, щоб погубити народ.

Останній правитель, Угрюм-Бурчеев, “належав до числа самих фантастичних поетів… Начертавши пряму лінію, він замислив втиснути в неї весь видимий і невидимий мир, і при цьому з таким неодмінним розрахунком, щоб не можна було повернутися ні в зад, ні вперед, ні праворуч”. Увесь світ представлявся йому зразковою казармою. Щоб досягти такого зразка, він задумав не тільки зупинити хід історії, але повернути його назад.



Угрюм-Бурчеев – це монументальний гротескно-сатиричний образ, що представляє собою сполучення самій огидній, ворожих людині якостей. Це людиноподібний бовдур “з якоюсь дерев’яною особою”, що “усяке єство в собі переміг”, для якого характерно “розумове скам’яніння”. Це “з усіх боків, наглухо закупорене істота”, якому далекі будь-які “природні прояви людської природи” і яке діє “з регулярністю самого виразного механізму”. Якщо в Брудастом було лише щось від речі (органчик замість мозку), то Угрюм-Бурчеев – цілком являє собою якийсь бездушний автомат, що прагне все живе навколо знищити, землю перетворити в пустелю, а людей – у знеособлені тіні, здатні лити мовчачи марширувати й зникати в якімсь фантастичному провалі. От чому Угрюм-Бурчеев – фігура не тільки комічна, але й страшна. “Він був жахливий” – ця фраза двічі повторюється на початку глави, присвяченої всевладному ідіотові. Мешканцям міста Групова зовнішність і дії Угрюм-Бурчеева вселяли тільки одне почуття: “загальний панічний страх”. Так в “Історії одного міста” великий сатирик показав, що примарі держави служать головним чином люди обмежені, і служіння це приводить до того, що вони втрачають усяких індивідуальних рис і стають якщо не бездушними рабами, те повними ідіотами.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать